Страница 156 из 167
— А як же Крістіан? — запитала Бріджит. Вона була в чомусь схожому на свій кабінет, і гігантський портрет якогось старого ельдоррського монарха дивився на мене з-за її спини. — Чи означає це, що ви знову разом?
— Ми... — я завагалася. — Вирішуємо це питання.
— Чудово! — з усіх моїх подруг Джулс була найбільше захоплена Крістіаном. Напевно, тому, що він так сильно знизив нам орендну плату, коли ми переїхали в Міраж. — Він не такий уже й поганий хлопець. Я маю на увазі, іноді він робить погані речі. Ці файли були абсолютно не в порядку, і в тебе було повне право розійтися з ним. Але... — її голос пом’якшився. — Він справді любить тебе.
Я ковтнула клубок емоцій у горлі.
— Я знаю.
На щастя, незабаром розмова повернулася в безпечнішу тему, і Джулс докладно розповіла про всі винахідливі способи вбивства Джуліана (на превеликий жаль Ейви). Компанія моїх друзів повернула мене в реальність. Однак, коли час обіду добіг кінця, я м’яко, але твердо наполягла, щоб вони займалися своїми справами решту дня і що за мною не потрібно доглядати, як за дитиною. Я цінувала їхню компанію і турботу, але я вичерпала свою соціальну батарейку за день. Мені потрібно було побути на самоті, щоб перезарядитися.
Двері за ними зачинилися, і я глибоко вдихнула тишу. Ніни теж сьогодні не було, тож залишилися тільки я і порожній пентхаус. Коли я вперше в’їхала, мені здалося, що тут холодно і безособово, як у виставковому залі моделей. Тепер перебування тут було схоже на повернення додому.
Це був диван, на якому я збирала свою колекцію, це були рослини, за якими я любовно доглядала протягом кількох місяців...
І це був офіс, де я знайшла файли, які все це зруйнували.
Я зупинилася перед входом. Цього разу Крістіан залишив двері відчиненими.
Якщо у тебе сьогодні буде час — заглянь в шухляду, де ти знайшла файли. Там щось є для тебе.
Залишитися осторонь було неможливо.
Мої удари серця зіткнулися один з одним, коли я підійшла до його столу й активувала механізм потайної шухляди.
Ящик безшумно висунувся.
Я відчула напад здивування, коли побачила його вміст.
Замість чорних папок, скринька була заповнена листами. Їх було не менше дюжини, написаних від руки на простих кремових бланках.
Я відразу ж упізнала сміливий, елегантний почерк Крістіана. Я гортала їх, моє серцебиття частішало з кожним аркушем, який з’являвся в полі зору. Усі вони були адресовані мені й датовані днем нашого розставання.
Один лист за кожен день нашої розлуки.
Емоції переповнювали моє горло при думці про те, що Крістіан сидить тут ніч за ніччю і пише мені нотатки, які я ніколи не побачу.
За винятком того, що зараз я була тут на його прохання, і я не змогла б зупинити себе, навіть якби захотіла.
Я опустилася на його стілець, взяла перший лист і почала читати.