Страница 154 из 167
Стелла мала рацію. Я не забув Магду. Я відсунув це на задній план через усе, що сталося за останні кілька місяців, але я все ще відчував її скелетну хватку на собі.
Я можу знищити її, а можу вічно жити в її мертвій хватці.
Але це було рішення на інший день.
— Чи можу я поділитися з тобою секретом? — прошепотіла Стелла. — Коли я була у хатині й думала, що ось-ось помру... Людиною, про яку я думала найбільше — був ти.
Її слова розрізали мене і впилися мені в серце — і про те, що вона майже померла, і про те, що вона думала про мене.
— Я не кажу, що я на сто відсотків пробачила те, що ти зробив, тому що це не так, — сказала вона. — Але я також розумію, що потрібно тримати речі в секреті, не знаючи, як сказати про це. Я також зрозуміла, що помилялась, коли порівнювала тебе з Джуліаном. Ти б ніколи не заподіяв мені болю так, як він. І, якщо чесно, я... — Стелла помітно ковтнула. — Я сумувала за тобою.
Тиск в моїх грудях послабився і мій рот пом’якшився в щирій усмішці.
— Я можу справитись з цим.
— А ще... — її щоки залив рум’янець. — Можливо, я зможу збільшити відсоток, якщо ти поцілуєш мене на ніч.
Сміх розкотився в моїх грудях. Я безумовно можу справитись з цим.
Я притягнув її ближче.
— Я теж сумував за тобою, — м’яко додав я, перш ніж ніжно поцілувати її в губи. Я міг би цілувати її вічно, але змусив себе відсторонитися, дорахувавши до трьох. Зараз був не час для гарячого і важкого сеансу воз’єднання. — Це все, що ти отримаєш на даний момент. Тобі потрібен відпочинок.
— Ти мене дразниш, — Стелла зітхнула.
Незважаючи на її бурчання, через кілька хвилин вона відключилася.
Я притиснув її ближче до грудей і, після кількох тижнів неспокійних ночей, дозволив заспокійливому ритму її дихання нарешті заколисати мене.