Спотворена брехня

— Ти розчаровуєш мене, Стелло, — погроза перетворила бурчання Джуліана на щось похмуре і зловісне. Кров із його рани на шиї капала на мою шкіру і пекла, як кислота. — Я намагався бути милим. Я думав, ти зрозуміла. Якщо я не можу володіти тобою... — відчуття його пістолета біля нижньої сторони мого підборіддя викликало крижану хвилю страху по моєму хребту. — То ніхто не може.

Я скрикнула, коли він відкинув мою голову назад. Пістолет був холодним, але його дихання було гарячим і зловісним на моїй шиї.

— Можливо, тебе вже не врятувати. Тебе було зруйновано. Але це нормально. Ми можемо бути разом у наступному житті, — він поцілував мене в шию. Тремтіння відрази пробігло по моїй спині. — Ми споріднені душі. Споріднені душі завжди знаходять дорогу одна до одної.

Він звів курок.

Біль і жах розчинилися в заціпенінні. Я заплющила очі, не бажаючи, щоб ця кімната була останнім, що я побачу перед смертю.

Моє дихання сповільнилося, коли я подумки відступила у своє найбезпечніше місце.

Очі кольору віскі. Ніжний шепіт. Шкіра і спеції.

Безмовні сльози котилися по моїх щоках.

Час сповільнився, коли в моїй свідомості пронеслися уривки мого життя. Вбираюсь лялькою Братц із друзями на Геловін, збираю пазли з Маурою, відпочиваю всією сім’єю на пляжі, публікую свій перший пост у блозі, дзвінки з Брейді, після обіду в кафе і фотосесії біля води... і Крістіан.

З усіх людей, за якими я сумувалп найбільше, він посів перше місце.

Я тебе кохаю.

Гучний постріл струсонув мої барабанні перетинки.

Я здригнулася і чекала нападу болю, але його так і не було.

Натомість я почула грюкіт дверей, супроводжуваний криками і шаленим потоком повітря, коли тіло Джуліана зірвали з мене. Мої очі розплющилися і я приголомшено спостерігала, як півдюжини чоловіків увірвалися в кімнату зі зброєю в руках. Один із них легко підпорядкував собі Джуліана, тоді як інші прочесали простір.

Усе сталося так швидко, що я все ще лежала біля дверей, коли тепла, знайома присутність торкнулася моєї шиї збоку.

Цього не може бути.

Але коли я повернулася, він був там.

Темне волосся. Яскраві очі. Обличчя, спотворене холодною, безжальною люттю.

Крістіан.

Мій застряглий схлип нарешті вирвався на волю.

Хоч би як я злилась, коли знайшла файли, і хоч би як він зрадив мою довіру в минулому, у ту мить я не хотіла бачити нікого, крім нього.

— Стелла, — полегшення пом’якшило гострі краї його люті.

Він вимовив моє ім’я, наче молитву, пошепки, так грубо і проникливо, що це знищило будь-який опір, який я могла чинити.

Я не думала. Я не говорила.

Я просто перетнула кімнату і впала в його обійми.