Спотворена брехня

— Немає нікого красивішого за тебе, Стелло. Ти завжди була такою тихою і милою зі мною, навіть коли всі інші ігнорували або сміялися наді мною. У тебе є якості, які я шукаю в дружині. Ти досконала для мене.

Я була вже не тією людиною, якою була в коледжі, але було ясно, що він не сприймав мене як особистість. Він бачив у мені тільки трофей, яким він міг володіти.

— Звідки в тебе всі ці мої фотографії? — я рухала руками за спиною так сильно, як тільки могла, у пошуках чогось, що могла б використати, щоб розірвати мотузку. — Як ти проник у мою квартиру?

Моє дихання почастішало, коли я вдарилась об твердий гострий виступ на спинці стільця. Це було схоже на цвях.

Стілець був таким старим, що я не здивуюся. Чесно кажучи, мені було все одно, що це таке. Мене турбувало тільки те, чи зможе він достатньо послабити мотузки, щоб я могла звільнитися.

Я не зводила очей з Джуліана, поки обережно, як могла, працювала над цвяхом.

— Я завжди вмів копатися в людях. Ти знаєш, спеціальність журналістика. Крім того, я зливаюся з натовпом. Це дозволяє легко стежити за кимось без його відома. Що стосується твоєї квартири... — Джуліан усміхнувся. — Це найкраща частина! У мене теж є квартира в Міражі. Моя бабуся передала її мені після своєї смерті. Я не живу там постійно, але в мене є ключі. Ми практично сусіди. Я був такий засмучений, коли ти не помітила мене того разу, коли ми ділили ліфт, але ти була занадто зайнята, розглядаючи свій телефон. — Він фиркнув.

Я мовчала. Я була занадто зосереджена на своєму завданні.

На щастя, Джуліану подобалося викладати свою історію, ходячи і жестикулюючи, розповідаючи мені, що він робив. Щоразу, коли він повертався спиною, я працювала швидше, а коли він знову дивився на мене — сповільнювалась.

Від моїх зусиль виступив піт, але мотузка досить ослабла, щоб більше не впиватися мені в шкіру.

Ще трохи...

— Було складніше зламати систему спостереження, але в мене для цього були помічники. Я найняв Sentinel Security. Він найбільший конкурент Гарпера й я вважав, що вони скористаються будь-якою можливістю, щоб збити його з ніг. Я мав рацію. Вони дали мені якийсь химерний пристрій, який я міг використати, а решта вже історія.

Він зупинився переді мною.

Я завмерла, молячись, щоб він не подивився поверх моєї голови і за мою спину.

— Я зробив усе це для тебе, Стелло. Тому що я тебе кохаю. Я тільки шкодую, що розлучався з тобою на два роки. На жаль, мені довелося повернутися додому і подбати про бабусю, — він звучав роздратовано. — Це вона залишила мені квартиру і всі гроші, які нам могли знадобитися. Вона була знавчинею нерухомості і відтоді, як мої батьки померли, я отримав усе. Ти почала зустрічатися з Гарпером, поки мене не було, що було не дуже приємно, — несхвалення утворило глибоку зморшку на його лобі. — Але я повернувся, а тебе немає в будинку цього придурка. Знаєш, мені довелося зачаїтися на деякий час після того, як я повернувся. Не міг ризикувати, щоб Гарпер вистежив мене. Хороша новина в тому, що в мене був час усе це спланувати.

Джуліан опустився на коліна й прибрав моє волосся з обличчя.

— Нарешті ми зможемо бути разом після того, як виправимо тебе. Утім, я не думаю, що це займе багато часу. Кілька тижнів зі мною і ти побачиш, нам судилося бути разом, — він просяяв.

У моєму животі роздулося хворобливе відчуття.

Він був в омані. За межами омани.

Він сказав, що кохає мене, але те, що він робив, не було коханням.

Кохання приймало мене такою, яка я є, з усіма недоліками і всім іншим.

Кохання вірило в мене, навіть коли я не вірила у себе.

Кохання було тихими митями і ніжними поцілунками, збудженням, що захоплює дух, і грубими руками, злитими в одне ціле.

Кохання було тим, що дав мені Крістіан.

Він переступав межі й зберігав секрети, але він ніколи не зробив би цього. Він ніколи б не накачав мене наркотиками або навмисно не заподіяв би мені шкоди.

Я знала, що маю підігравати, поки не зможу втекти, але навіть думка про те, щоб вдавати, що хочу бути з Джуліаном, викликала в мене блювоту.

— Джуліане... — я подивилася йому в очі.

Він усміхнувся, його обличчя світилося хворобливим передчуттям.

— Я краще помру, ніж буду з тобою.

Я вдарила його головою так сильно, як тільки могла.

Його виття болю рикошетом прокотилося кімнатою.

Від сили удару перед моїми очима пронеслися вогні, але я не могла гаяти часу. Я грюкнула зап’ястями так сильно, як тільки могла, за спиною, доки пошарпана мотузка не засмикнулась на виступі.

На щастя, Джуліан не зв’язав мені ноги і я пошкандибала до дверей. Я майже встигла, але сильні руки смикнули мене назад.

Я вдарилась об підлогу з глухим стуком.

Джуліан притиснув мене до землі й скував зап’ястя над головою.

— Відпусти мене! — я боролася з його хваткою.

— Ти моя, — сказав він спокійно, ніби ми були на пікніку в парку, і він не тримав мене в заручниках. — Буде набагато легше, якщо ти здасишся, Стелло. Я не хочу завдавати тобі болю.

Я не могла боротися вічно. Моя енергія вже згасала, м’язи боліли, а думки плуталися в паніці. Я повернула голову трохи праворуч і в мене перехопило подих, коли я побачила свою сумочку, що лежала за кілька футів від мене.

Мій електрошокер.

Я завжди тримала його при собі. Якби я тільки могла дістатися до нього...

Джуліан простежив за моїм поглядом і усміхнувся.

— О, не турбуйся про свій електрошокер. Я вийняв батарейки. Я... — його фраза обірвалася іншим, більш тваринним виттям, коли я скористалася його відволіканням, встромила зуби йому в шию і смикнула.

Вологий, нудотний звук плоті, що рветься, розірвав повітря.

Його хватка ослабла. Я відштовхнула його, щоб він поповз до входу.

Я не озирнулася. Мій шлунок перевернувся від металевої крові в роті, але в мене не було часу зациклюватися на своїй огиді.

Я потягнулась до дверної ручки і використала її, щоб підтягнутися...

Крик розчарування підкотився до мого горла, коли Джуліан знову потягнув мене назад. Він ударив мене обличчям у стіну поруч із дверима.

Біль вибухнув у моїй голові. Мій зір потріскував і шипів, як перешкоди на старому телевізорі.