Спотворена брехня

Незважаючи на його невимушений тон, я бачив, як емоції відбивалися в його очах.

Сюрприз. Паніка. Страх.

— У мене було трохи вільного часу. Вирішив перевірити мого найкращого співробітника, — моя посмішка збіглася з його.

Його око сіпнулося при слові «співробітник». Ми дивилися один на одного, повітря було насичене запахами іржавого заліза і насильства, що назріває. Тепер, коли ми опинилися віч-на-віч, я вперше відтоді, як побачив лист Курца, дав волю своїм емоціям.

Кейдж був моїм старшим співробітником. Моя права рука. Колись він урятував мені життя, і він був одним із небагатьох людей, яким я довіряв. Його зрада скрутила мене всередині, як колючий дріт, і видавила краплі крові.

Одна краплина за кожен обід, який ми розділили, за кожну розмову, яку ми мали, за кожну проблему, яку ми розв’язували разом, і за кожну важку ситуацію, через яку ми витягли одне одного.

Багряна калюжа наповнила мій шлунок кислотою і роз’їдала мою броню, доки горе і ще один укол жалю про те, що я мав зробити, не заглянули всередину.

Я полегшено зітхнув через легені.

Броня відновила себе і замкнула мої плаваючі емоції назад у свою клітку.

П’ять секунд. Це був найдовший термін, на який я дозволяв сентиментальності залишатися.

— Що це було? — я порушив мовчання. — Ти хотів вищу зарплату? Більше визнання? Клятий кайф, тому що тобі до біса нудно?

Кейдж відмовився від дурної гри.

— Справа не в грошах. Справа в тобі, — у його словах просочилася образа. — Якби не я, компанія не була б там, де вона є сьогодні. Я той, хто керує повсякденними операціями, поки ти летиш світом на своєму чортовому приватному літаку і шикарними готелями. Твоє ім’я на дверях. Ти той, перед ким усі підлабузнюються. Ти генеральний директор, а я чортів співробітник. Я не твій партнер. Я всього лише солдат у такому підпорядкуванні. Щоразу, коли я йду кудись, люди запитують мене тільки про тебе. Мені це набридло.

О, чорт забирай. Я був майже розчарований тим, що причина його зради була такою банальною. Заздрість і обурення були такими ж приземленими, як я звик думати про кохання.

Але справа була в людях. Їхні найосновніші емоції були найнебезпечнішими.

— Тоді більше визнання, — м’яко сказав я. — Достатньо того, що ти побіг до нашого найбільшого конкурента і найобував свого друга, і те, що, за твоїми словами, допоміг побудувати. Ти міг би поговорити зі мною, але ти блять цього не зробив. Це не робить тебе героєм, Кейдже. Це робить тебе чортовим боягузом.

Кейдж допомагав мені на початку компанії і відігравав невід’ємну роль у її діяльності. Я дуже добре компенсував йому обидві ці речі протягом багатьох років.

Однак Harper Security процвітав не завдяки своїм операціям, а завдяки моїм контактам і кіберпідрозділу, який я створив. Кейдж мало цікавився мережами і ще менше розбирався в кіберрозробці. Його міркування були помилковими.

Єдине, у чому він мав рацію, так це в тому, що я відволікся. Я б упіймав його раніше, якби не Стелла.

У мене була невелика підозра після звітів Дікона і Беатрікс, над якими він щільно працював, але я відмахнувся від них, замість більш важливих питань.

— Принаймні Sentinel цінує те, що я для них роблю, і я бачив, як ти знизив планку. Було весело грати в шпигуна. Саботував тебе зсередини, а ти навіть не знав про це, бо був так зайнятий своєю чортовою подружкою, поки я підтримував компанію, — посмішка Кейджа застигла. — Ти давно не поводився зі мною як із другом, Крістіане. Ти поводишся зі мною як із тупим лакеєм, яким можна просто командувати. Наче ти не лежав би мертвий із кулею в голові, якби я не врятував твою дупу.

Спогад промайнув перед очима.

«Колумбія, десять років тому. З торговцем зброєю все заплуталося, і я опинився в центрі перестрілки.

Я досі пам’ятав виснажливу спеку, скорострільні постріли, що перемежовуються криками, і силу Кейджа, який відсмикує мене за мілісекунди до того, як куля пронизала мою потилицю.

Він охороняв корумпованого місцевого бізнесмена і ми пострілом викрутилися з безвихідної ситуації».

І ось, десятиліття потому, ми опинилися на межі чергової перестрілки.

Мої очі були спрямовані на Кейджа, але моя увага була прикута до опуклості на його поясі і тиску мого пістолета між моїм стегном і попереком.

— Особисте особистим, бізнес є бізнес, — холодно сказав я. — Коли ми працюємо, ти найманий працівник.

Око Кейджа знову сіпнулося.

— Я припускаю, що облікові записи Дікона і Беатрікс також твоїх рук справа.

— Я зробив те, що повинен був зробити. Sentinel почав нервувати після того, як Магда виявилася непотрібною, — він підняв брову. — Може ти все-таки скажеш мені, що такого особливого в цій картині?

— Залишу це в таємниці. Це робить життя цікавішим. Тепер питання, звичайно… — мій голос пом’якшав. — Що робити з тобою?

Я не терпів зрадників. Мені було байдуже, чи були вони друзями, сім’єю або кимось, хто врятував мені життя. Щойно вони перетнули цю межу, з ними потрібно було розібратися.

Мовчання тривало ще кілька секунд, перш ніж ми з Кейджем витягли зброю і одночасно вистрілили.

Пролунали постріли, за якими послідував брязкіт металу, що вдаряється об метал.

Я пірнув за іржавий остов автомобіля, моє серце калатало, мій пульс наповнювався адреналіном. Я міг би легко прикінчити його одним пострілом. Його мета була хорошою, моя була кращою.

Однак один постріл був занадто легким для такої великої зради.

Я хотів, щоб було боляче.

— Ти не збираєшся мене вбивати, — крикнув Кейдж. Я побачив його відображення у вікнах машини навпроти мене. Він сховався за вантажівкою поруч із тим місцем, де стояв, але його пістолет і обривок джинсів визирали з-за старої металевої рами. — Не тут. Я тебе знаю. Ти, напевно, зараз придумуєш, як би помучити мене.

Я не попався на вудку. Я не збирався кричати через звалище, як який-небудь другосортний актор у бойовику.

Мій телефон загудів від нового повідомлення.

Я б проігнорував це, з огляду на моє нинішнє... становище, але попереджувальний інстинкт смикнув мої почуття.

Щось не так.

Я мигцем глянув на екран на мілісекунду.

Брок: 23, District Cafe.

Мій мозок автоматично перетворив код компанії на повне повідомлення з урахуванням контексту.

Виведений з ладу, терміново потрібно подивитися на Стеллу. Ми в District Cafe.

Паніка, якої я ніколи не відчував, скрутила мій хребет і захлеснула мою кров.

Щось сталося зі Стеллою.