Спотворена брехня

46. СТЕЛЛА

Тими вихідними ми з родиною зустрілися в кафе у Вірджинії.

Ми сиділи в кабінці біля виходу. Це був найтихіший куточок ресторану, де кишів недільний бранч.

Мій батько надягнув свою улюблену синю сорочку поло, моя мати - свої фірмові перли, а моя сестра взула смертоносні підбори і злегка роздратований вираз обличчя, як вони завжди робили під час наших щомісячних прийомів їжі.

Наче наша сімейна вечеря перемістилася до зеленої шкіряної кабінки замість улюбленого обіднього столу моїх батьків із червоного дерева.

Єдиними відмінностями були сонячні вікна і незручна тиша, що вкрила стіл після того, як у нас скінчилися світські бесіди.

— Так, — моя мати відкашлялася. — Як справи в Маури?

Я кліпнула від її вибору теми, але з готовністю відповіла.

— У неї все добре. У неї є свій сад і головоломки в Ґрінфілді, тож вона щаслива.

— Добре, — моя мати кивнула.

Знову настала тиша.

Весь день ми ухилялися від слона в кімнаті. Такими темпами ми пробудемо тут до закриття. Я зімкнула руки навколо свого горнятка і набралася сміливості від тепла, що просочується в мої долоні.

— Щодо того, що сталося за вечерею... — усі помітно напружилися. — Вибач, якщо я зачепила твої почуття, мамо, — м’яко сказала я. — Це не було моїм наміром. Але ви маєте зрозуміти, чому я плачу за догляд за Маурою. Вона завжди була поруч, коли я потребувала її. Тепер я потрібна їй і я не можу залишити її напризволяще. У неї більше нікого немає.

— Я ж розумію, — моя мати злегка посміхнулася, коли я здригнулася від подиву. — У мене був час подумати про це за останні кілька місяців. По правді кажучи, я завжди трохи заздрила твоїм стосункам із Маурою. Сама винна, звісно. Я була занадто зайнята своєю кар’єрою, щоб проводити багато часу з вами, дівчатка. На той час, як я зрозуміла, як багато я пропустила, ви всі вже виросли. Ти більше не хотіла проводити з нами час. Нам практично доводиться змушувати тебе приходити на наші сімейні обіди.

— Справа не в тому, що я не хочу проводити з тобою час. Це... — мої щоки спалахнули. — Це гра досягнень.

Це звучало нерозумно, коли я говорила це вголос, але щоразу, коли я думала про цю «веселу гру», тривога повзала під моєю шкірою і роз’їдала мої нерви.

— Це перетворює все на змагання, — сказала я. — У тебе, тата і Наталі є високопоставлені посади, а я... Ну, ти знаєш. Я люблю моду і не соромлюся цього. Але щоразу, коли ми граємо в цю гру, я почуваюся найбільшим розчаруванням за столом.

— Стелло, — голос моєї матері звучав з болем. — Ти не розчаровуєш. Зізнаюся, ми не завжди розуміємо твій вибір, і так, ми хотіли, щоб ти вибрала більш фінансово стабільну кар’єру, ніж мода. Але ти ніколи не могла розчарувати нас. Ти наша донька.

— Ми хочемо для тебе найкращого, — хрипло додав батько. — Ми не намагалися перешкодити тобі займатися улюбленою справою, Стелло. Ми просто не хотіли, щоб ти одного разу прокинулася і зрозуміла, що зробила помилку, коли вже занадто пізно.

— Я знаю, — я не сумнівалася, що мої батьки хотіли для мене найкращого. Проблема полягала в тому, як вони це робили. — Але я вже не дитина. Ви маєте дозволити мені ухвалювати власні рішення і помилки. Якщо моя модна лінія злетить — чудово. Якщо ні — значить, я засвоїла кілька важливих уроків і наступного разу зроблю краще. Я просто знаю, що це те, чим я хочу займатися. Я не можу повернутися до роботи на когось іншого.

Мої батьки обмінялися поглядами, а Наталя посувалась поруч зі мною.

— У мене є пристойна сума грошей від кількох великих угод із брендами, які я підписала, і я... — я завагалась, перш ніж закінчила. — Я завершила свою першу колекцію. Місцевий бутик погодився продати її, тож я сподіваюся, що це принесе більше грошей.

Я також планувала провести офіційний онлайн-запуск, але спочатку хотіла промацати ґрунт.

— Справді? О, Стелло, це приголомшливо! — очі моєї матері розширилися.

— Дякую, — сором’язливо сказала я. Я провела великим пальцем по ручці кухля. — Отже, ти не злишся, що я не шукаю роботу в офісі?

Черговий обмін поглядами.

— Очевидно, що у тебе усе гаразд із партнерськими відносинами, і у лінії модного одягу гарний початок, — батько закашлявся. — Немає причин, через які тобі слід влаштовуватися на роботу в офіс, якщо це не те, чого ти хочеш. Але, — сказав він, коли на моєму обличчі розквітла усмішка. — Якщо у тебе коли-небудь виникнуть проблеми, ти маєш повідомити нам. Не приховуй цього, як ти зробила із DC Style.

— Не буду, — пообіцяла я.

— Добре. Так, а де твій балакучий бойфренд? — проворчав він. — Те, як він розмовляв зі мною в моєму власному будинку, було нешанобливо, але я вважаю, що він не зовсім помилявся.

Моя посмішка померкла.

— Ми, гм... — я ковтнула клубок у горлі. — Ми розійшлися.

На мене повернулися три пари здивованих очей.

З огляду на те, як Крістіан і я захищали одне одного за вечерею, вони, ймовірно, думали, що ми протримаємося довше, ніж кілька місяців.

Я теж.

— Вибач, — співчутливо сказала мама. — Як справи?

— Я в порядку, — я змусила себе посміхнутися.

— Ти знайдеш когось кращого, — тон мого батька став жвавим. — Ніколи не любив його. Якби ти знала деякі чутки... — він перервався, коли моя мати різко штовхнула його ліктем у ребра. — Але, гадаю, зараз вони не мають значення, — закінчив він з іншим бурчанням.

Я змінила тему, і розмова стала легшою, поки мій батько не вийшов на вулицю, щоб відповісти на дзвінок, а моя мама пішла в туалет. Наталя поводилася помітно тихо весь день, але повернулася до мене, коли вони опинилися поза межами чутності.

Я напружилася, готуючись до чергового критичного або уїдливого коментаря. Натомість вона виглядала майже сором’язливою, коли глянула на мене.

— Я не хотіла знову порушувати це питання перед мамою і татом, — сказала вона. —Але мені дуже шкода, що я розповіла про DC Style. Я не хотіла бути злою.

— Не хотіла?

Її очі розширилися, перш ніж рум’янець залив її щоки.

— Можливо, трохи, — тихо сказала вона. — Ти мала рацію, коли сказала, що все схоже на змагання.

— Цього не повинно бути.

— Ні, — Наталя подивилася на мене з цікавістю. — Ти змінилася. Ти...

— Сміливіша? — сказала я з легкою посмішкою.

— Так, — її посмішка збігалася з моєю.

Це був один із найбільших подарунків мені від Крістіана. Не дорогі прикраси чи модні поїздки, а сміливість говорити за себе.