Спотворена брехня

Як і очікувалося, друкована кампанія Delamonte і профіль Washington Weekly відкрили новий потік можливостей. Луїза була в захваті від того, як просувається партнерство. У Маури не було жодних проблем після того, як вона прийняла заспокійливе, переслідувач більше не з’являвся, а мій блог і соціальні мережі процвітали. Я не оголошувала публічно про свій розрив із Крістіаном, але я більше не писала про нього. Це не так сильно зашкодило моїй домовленості, як я думала, хоча в будь-якому разі мене це не хвилювало.

Я також почала зв’язуватися з місцевими бутиками з приводу моєї колекції. Насправді, я була тут із Брейді, тому що один із них нарешті погодився взяти кілька пробних зразків.

Загалом, моє життя йшло чудово... за винятком Крістіана і моєї сім’ї.

Говорячи про яких...

Я глибоко зітхнула і знову зосередилася на причині, через яку я вибачилася перед Брейді. Швидкий погляд сказав мені, що він усе ще розмовляв із офіціантом, а Крістіана ніде не було видно.

Можливо, я була параноїчкою, але я могла заприсягтися, що був момент, коли Крістіан дивився на нього так, наче він був здатний його вбити.

Я набрала номер з останнього пропущеного дзвінка і спробувала розв’язати собі нерви, поки дзвонив телефон.

Вона взяла слухавку після третього гудка.

— Привіт, Стелло.

— Привіт, мамо.

Це був перший раз, коли ми розмовляли після нашої сімейної вечері у квітні.

Чотири місяці.

Це був найдовший період, коли ми не спілкувалися одне з одним, і коли я знову почула її голос, у мене в горлі утворився клубок.

У мене були свої причини так себе вести під час вечері, але вона все ще була моєю мамою.

— Як справи? — у її голосі пробігла рідкісна нитка коливання.

— Я в порядку, — я накрутила намисто навколо пальця. — Вибач, я пропустила твій дзвінок. Я гуляю з другом і не побачила його раніше.

— Це нормально. Нічого важливого, — вона відкашлялася. — Я читала твій профіль у Washington Weekly. Це чудова робота і твої фотографії для Delamonte прекрасні.

Усе повітря покинуло мої легені. З усього, що я очікувала від неї почути, це було навіть не з області можливого.

— Справді? — запитала я тихим голосом.

Моя впевненість зросла за останні кілька місяців, але всередині мене завжди буде маленька дівчинка, яка не хоче нічого, крім схвалення своїх батьків.

— Наталя сказала, що ви з татом засмутилися через фотографії.

Моя остання розмова з сестрою досі залишила в мене гіркий присмак у роті.

— Що ж, ми б воліли, щоб на тобі було більше одягу, — сухо сказала мама. — Але ми були більше шоковані, ніж засмучені. Однак профіль... Я й гадки не мала, що ти так багато чого домоглась своїм блогом або що ти так сильно захоплювалась модою, починаючи з такого юного віку.

Я не стала нагадувати їй, що намагалася сказати їй це ще з середньої школи. Я не хотіла починати нову суперечку.

— Профіль — єдина причина, через яку ти передзвонила? — я б не здивувалася. Мої батьки любили все, що прикрашало сім’ю. — Ми не розмовляли кілька місяців.

Моя мати замовкла на хвилину.

— Емоції всіх зашкалювали після вечері, — нарешті сказала вона. — Після того, як усе заспокоїлося, я не була впевнена, що ти хочеш почути від нас новини. Ти завжди дзвониш, а коли не дзвониш... Ти так засмучуєшся...

Ти завжди дзвониш.

Переклад: Ти завжди вибачалася першою.

— Тато сказав мені забиратися, і я не знала, чи турбує тебе взагалі те, що мене немає поруч, — моя рука міцніше стиснула телефон.

Мама різко видихнула.

— Звичайно, що турбує. Ти наша дочка.

Я скрутила намисто сильніше.

— Іноді мені здається, що це не так, — сказала я ледь чутно.

— О, Стелло, — вона здавалася більш засмученою, ніж я коли-небудь чула. — Ми не...

Гучні вигуки з бару заглушили решту її фрази. «Nationals», швидше всього, заробили очко, їхню гру проти «Rangers» крутили по всіх телевізорах..

Коли шум стих, моя мати знову заговорила:

— Ти гуляєш із другом, тож зараз не найкращий час для розмов. Може, скоро ми всі зустрінемося всією сім’єю? Не вечерю. Щось більш невимушене, де ми можемо просто поговорити.

— Я б хотіла цього, — м’яко сказала я.

Я не хотіла тримати образу, особливо на свою сім’ю. Я так давно їх не бачила і більше не злилася. Мені було просто сумно.

Повісивши слухавку, я залишилася в холі й спробувала осмислити події дня.

Мій дзвінок у бутік, зустріч із Крістіаном, розмова з мамою... Це було занадто багато відразу, але єдине, на чому я могла зосередитися, це те, як сильно я хотіла поділитися тим, що сталося з Крістіаном.

Не тільки бутік і моя мама, але все. Як я випадково використала не те молоко для свого смузі того ранку і ледь не поперхнулася від смаку. Як Ейва і Джулс запропонували стати моделями для моєї колекції. Як же я пишалась всіма своїми місцевими роботами.

Як сильно я сумувала за ним.

Я так звикла ділитися подробицями свого життя з Крістіаном, що навіть ведення щоденника не заповнювало порожнечу. Насправді, я не торкалася свого щоденника відтоді, як ми розлучилися, він був сповнений занадто багатьма спогадами про нас.

Я була засмучена через нього, і я хотіла, щоб він був тут. Обидві речі можуть бути правдою одночасно.

Світлий і темний. Полум’я і лід. Мрії та логіка.

Наші стосунки завжди були дихотомією. Було зрозуміло, що їх закінчення буде таким же.