Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 137 из 167

43. КРІСТІАН

— Ти випив сім порцій за дві години, приятелю, — бармен подивився на менеіз сумнівом.

— І я замовляю восьму, — я вимовляв кожне слово з холодною точністю. Я не мазав і не хитався. Я можу бути п’яним до втрати свідомості, і ніхто не буде знати. — У тебе проблеми з цим?

Він підняв руки і похитав головою.

— Це твоя печінка.

До біса вірно.

Це була моя печінка і мої гроші. Я міг робити з ними все, що, чорт забирай, хотів. Я взяв склянку, яку він підсунув мені, і осушив її за хвилину. Алкоголь перестав палити чотири чарки тому, і на смак він був схожий на воду, що спускається вниз.

Мене це дратувало. Який сенс в алкоголі, якщо він не викликав оніміння, як передбачалося?

— Це місце зайняте? — блондинка ковзнула на стілець поруч зі мною, перш ніж я встиг відповісти.

Маленька сукня. Довгі ноги. Губи, які змусили б Анджеліну Джолі плакати від заздрості.

Я не удостоїв її другим поглядом.

— Не цікаво.

Щоразу було одне й те саме. Хіба хлопець не може спокійно пити, не стаючи здобиччю?

Я міг би позбавити себе клопоту і випити вдома, але цими днями у квартирі було занадто сумно. Я також не хотів іти до клубу «Вальгалла», оскільки всі там були до біса проникливими. Нікому не подобалося бачити, як член клубу страждав.

І ось я відсиджувався в якомусь лайняному барі поруч з офісом, топив свої печалі в такому ж лайняному скотчі. Якби моя печінка збунтувалася, то не від кількості випитого. Це буде від їхньої якості.

Ображена блондинка пішла в гніві, явно незвикла до відмови.

Жорстке лайно.

Минуло два тижні відтоді, як ми зі Стеллою розлучилися.

Два тижні безжального пекла, де все нагадувало мені про неї. Блендер, у якому вона готувала смузі, ванна, у якій вона купалася, кафе, де вона купувала випічку. Навіть чортові дерева і рослини зовні нагадали мені про неї.

Цього було достатньо, щоб мені захотілося замкнутися в темній бетонній коробці й ніколи звідти не виходити.

Дзвін дзвіночків над входом вирвав мене з жалюгідності до себе і привернув мою увагу до дверей.

Моє серце зупинилося.

Темні локони. Зелені очі. Тепла усмішка.

Стелла.

На секунду мені здалося, що в мене галюцинації і я викликав її зі своїх думок.

Потім її голос повернувся до мене, такий самий реальний і відчутний, як потріскана вінілова подушка мого табурета і приглушений бейсбольний матч по телевізору.

Я випросталася, мій настрій піднявся, поки я не побачив хлопця, що стояв поруч із нею. Він виглядав смутно знайомим і сказав щось, що змусило її посміхнутися.

Моя рука стиснулася навколо склянки, коли крижана чорна хвиля власництва захлеснула мене. Ким би не був цей хлопець, я хотів, чорт забирай, убити його. Мої очі стежили за ними, коли вони сиділи за столом в іншому кінці кімнати.

Стелла ще не помітила мене. Вона сказала ще щось цьому скоро померлому виродку, але вона, мабуть, відчула вагу мого погляду, бо нарешті підняла голову.

Наші погляди зіткнулися, як іскри в повітрі.

Наші стосунки перетворилися на попіл, але вогонь між нами все ще був, спалюючи простір і кисень, доки ми не залишилися єдиними людьми.

Моя кров вирувала від солодкого полегшення від того, що я знову побачив її.

Вона попросила мене залишити її в спокої, що я й зробив. Якби ми опинилися в одному й тому самому барі в один і той самий вечір, це було б збігом, але для неї це не було збігом.

Це була доля.

Посмішка Стелли зникла. Вона відвернулася і звуки бару відгукнулися болючим свистом.

Я не був упевнений, що було гірше — бачити її і не мати змоги доторкнутися до неї або поговорити з нею, чи знати, що, побачивши мене, її світло померкло.

Невгамовність і бажання перерізати горло чоловікові, з яким вона розмовляла, вирували в мене під шкірою. Замість того, щоб замовити ще випивку, я зісковзнув зі стільця і протиснувся крізь натовп у туалет.

Відчуття холодної води на моєму обличчі розвіяло пелену перед моїм поглядом.

Відмовитися від неї було найважчою справою і найбільшою жертвою, про яку вона тільки могла просити. Це суперечило всім моїм інстинктам. Вона б ніколи не дізналася, якби я перевірив її соціальні мережі або блог. Але щоразу, коли я підходив до телефону або відкривав профіль Стелли, щось мене утримувало.

Я прошу тебе залишити мене в спокої, Крістіане.

Я витягнув паперовий рушник із дозатора і витер руки насухо, перш ніж вийти в хол. Я зробив два кроки, перш ніж зупинився.

Стелла стояла в кінці залу, її висока струнка фігура виділялася на тлі вогнів бару. Проте я міг розібрати, як її губи прочинилися від здивування.

Ми дивилися один на одного.

Музика пульсувала за кілька футів, але тут, у цьому залі, була тільки тиша і гул речей, які я хотів, але не міг сказати.

Мені шкода.

Я сумую за тобою.

Я тебе кохаю.

Вибух сміху з головної кімнати зруйнував заклинання. Моє обличчя потемніло, коли я подивився через її плече і побачив хлопця, з яким вона прийшла, який жартував з офіціантом. У мені пульсувала лють при думці про те, як він торкається Стелли. Тримаючи її, змушуючи її сміятися.

Я ніколи нікого не ненавидів більше.

Стелла, мабуть, вловила блиск у моїх очах, бо простежила за моїм поглядом і зблідла.

Я пішов коридором, збираючись піти, перш ніж піддався бажанню доторкнутися до неї. Вона зупинила мене низьким попередженням, коли я проходив повз.

— Якщо з ним що-небудь трапиться, я ніколи тебе не пробачу.

Єдині слова, які вона сказала мені після нашого розриву і вони мали врятувати іншого чоловіка. М’яз на моїй щелепі напружився, перш ніж я пройшов повз неї і вийшов за двері.

Холод пронизав мої груди.

Якраз тоді, коли я думав, що випробував усі способи, якими може розбитися серце, вона довела, що я помилявся.

СТЕЛЛА

Я обм’якла від полегшення і розчарування, коли Крістіан пішов.

Я сказала собі, що вийшла в хол, щоб передзвонити, але могла б зробити це і поза баром. Правду кажучи, я хотіла цього швидкоплинного спілкування з ним і ненавиділа себе за це. Через два тижні мій яскравий спалах гніву перетворився на глибокий, безперервний біль.

Я не пробачила його, але так сумувала за ним, що було важко дихати.

За іронією долі, інша частина мого життя була на підйомі після нашого розриву. Це було схоже на те, що моє любовне життя було в руїнах, всесвіт працював понаднормово, щоб компенсувати це в інших сферах.