Страница 136 из 167
42. СТЕЛЛА
Я почекала, поки за ним зачиняться двері, перш ніж впасти.
Ридання стрясали моє тіло, коли я опустилася на підлогу і, нарешті, дала волю сльозам.
Я тебе кохаю. До біса сильно.
Слова луною відгукнулися в моїй голові, як насмішка, як і образ обличчя Крістіана перед його відходом. Агонія в його очах. Мука в його голосі. Зламаність, яку я відчувала так само впевнено, наче вона була моєю власною, бо так воно й було.
Моє серце розкололося на тисячу зазубрених частинок, і вони різали й різали, доки я не могла перестати стікати кров’ю. Була велика вірогідність того, що я могла б померти просто тут, з моїми колінами, притиснутими до грудей і моєю вірою в руїнах.
Я вірила, що він шкодує, і я вірила, що він кохає мене, як тільки може.
Але це не змінило того факту, що наші стосунки були побудовані на брехні. Він знав, як сильно сталкер мене травмував. Як сильно я ненавиділа вторгнення в приватне життя і втрату контролю над власним життям.
Крістіан зробив те, що зробив до того, як з’явився сталкер, але він роками сидів за цими файлами і ніколи не говорив мені. У нього були всі карти, а в мене були тільки уривки, які він мені дав.
Наш дисбаланс сил був пов’язаний не з грошима або безпекою - це було про довіру. Я завжди віддавала більше, ніж отримувавла від нього.
Думка про те, як він сидить за своїм столом і проникає в найінтимніші моменти мого життя простим натисканням кнопки, змусила мене знову вкритися сиротами. Я сильніше притиснула ноги до грудей і уткнулася обличчям у коліна.
Я така дурна. Я бачила всі застережливі знаки й ігнорувала їх, бо була надто захоплена збудженням від першої закоханості.
Я завжди буду тут, якщо я тобі знадоблюся.
Я мала б бути щасливою, що Крістіана більше немає. Замість цього моє серце стиснулося в грудях, а в голові крутився шквал спогадів.
Сідай у машину, Стелло.
Я ніколи нікого не хотів більше, і я ніколи не ненавидів себе за це так сильно.
Тому що кохання звичайне. Земне. А ти, Стелло... ти незвичайна.
Я вірю в усе, що стосується тебе.
Тиждень тому ми були в Італії і були щасливі.
Частина мене шкодувала, що я ніколи не натрапила на це секретне відділення і не переглянула ці файли. Тоді ми все ще були б щасливі і я б не сиділа на руїнах того, чим ми були раніше.
Крістіан був єдиним безпечним місцем, яке в мене було, а тепер його не стало.
Мої задихаючі ридання наповнили кокон моїх рук і ніг. Я плакала так сильно і так довго, що в мене заболіли ребра, і я не могла набрати в легені достатньо кисню.
Я не могла дихати. Я не могла — мені потрібно було...
— Стелло?
Я почула голос Ейви, за яким послідував стукіт, але звуки були приглушені, ніби вони надходили до мене під водою.
Я тонула в горі й не знала, як вирватися.
— Усе гаразд, — голос Ейви був ближчим. Мабуть, вона увійшла, коли я не відповіла. — О, мила, все буде добре. Обіцяю.
Вона обійняла мене руками і заспокійливо водила колами по моїй спині, а я притулилася головою до її грудей і плакала, поки не скінчилися сльози.
Частина мене передбачала цю катастрофу від самого початку. Мої стосунки з Крістіаном були занадто ідеальними, і ніщо настільки гарне не могло тривати вічно.
Чого я не очікувала, так це того, наскільки це зламає мене. Але найжахливішим було не моє розбите серце. Це була ймовірність того, що я ніколи не зможу знову склеїти шматочки разом.