Спотворена брехня

Я не став кликати її, щоб повідомити про зникнення предмета. Натомість я почекав, поки вона зникне за рогом, перш ніж підійшов і підняв із землі бірюзову каблучку.

Я витягнув каблучку з кишені. Зазвичай теплий камінь здавався крижаним у моїй долоні».

Стелла секунду дивилася на нього, перш ніж різко вдихнути.

— Моя каблучка. Вона завжди спадала, бо була занадто великою. Я думала, що... — її очі знову зустрілися з моїми. — У тебе вона була весь цей час?

— Це нагадувало мені про тебе, — я важко ковтнув.

Я зберіг каблучку як знак її доброти. Нагадування про те, що серед усієї цієї смерті й хаосу десь у світі існувало світло.

Кілька днів це світло було єдиним, що зберігало мою душу недоторканою.

— Я був зачарований, — сказав я. — Ти була загадкою, загадкою, яку я не міг розгадати. Я не розумів, як хтось може бути... досить хорошим, щоб робити те, що ти зробила. Тому я вивчив твоє минуле.

Я не міг прочитати вираз обличчя Стелли, але вона нічого не сказала, тож я продовжив.

— Це почалося з базової довідкової інформації, але поступово розвивалося, поки не перетворилося на те, що ти бачила. Чим більше я дізнавався про тебе, тим більше мені хотілося знати.

Не хотілось. Я цього потребував.

Вона була живим протиріччям і вона поглинула мої думки так, як ніхто і ніщо не могло ні до, ні після.

Модна блогерка, яка годинами збирала ідеальне вбрання, і волонтерка, яка проводила вільний час, прибираючи сміття в парках.

Зірка соціальних мереж, яка була прикута до свого телефону, але завжди була поруч зі своїми друзями.

Інтровертка, яка прожила своє життя на очах у публіки в Інтернеті.

Спокій і хаос, тиша і буря.

Спокій для мого хаосу, тиша для моєї бурі.

Я був одержимий Стеллою Алонсо п’ять років і не міг змусити себе шкодувати про це.

— Як довго це тривало? — нарешті запитала Стелла тьмяним голосом.

Моя рука зімкнулася навколо кільця.

— Майже рік.

— Рік, — вона зблідла ще більше. — Ти переслідував мене цілий рік?

— Я не переслідував тебе. Я... — почуття провини і розчарування стиснулося в моїх грудях. — Крім довідкової інформації, все, що я знав, було надбанням громадськості.

Це було надуманим виправданням.

Я не слідував за нею фізично, але використовував усі наявні в моєму розпорядженні інструменти, щоб копатися в її житті. Ніщо і ніхто навколо неї не було забороненим.

Це не було переслідуванням у традиційному сенсі, але, тим не менш, я перетнув величезні межі.

— Я зупинився, коли... — зрозумів, як прив’язався. Уже тоді я знав, що Стелла була небезпечним відволікаючим фактором, і мене обурював її вплив на мене. Це було рівною мірою захопливим і розчаровуючим.

— Після цього я зупинився, — закінчив я. — Я не копав глибше, і я знав тільки те, що ти розміщувала в Інтернеті. Я й гадки не мав про твого переслідувача, Грінфілд, або про щось інше, про що ти не говорила публічно.

Мені знадобилася вся моя сила волі, щоб фізично триматися подалі, але як би я не старався забути її, у мене не виходило.

Я не сказав їй ні слова і вона залишалася в центрі моїх думок протягом багатьох років.

Потім, завдяки щасливому випадку, її найкраща подруга закохалася в Різа, який скерував Стеллу до мого будинку, а решта стало історією.

— Це не змінює того факту, що ти брехав мені весь цей час, — Стелла міцніше обвила руками талію. — Ти дозволив мені повірити, що ми ніколи раніше не зустрічалися.

— Тому що так і було. Я не повинен був тебе обманювати, але я не можу змінити минуле. Якби я сказав тобі, що я зробив, ти б пішла.

Після того, як я так довго бажав її, я, нарешті, домігся близькості зі Стеллою і не міг так ризикувати.

— Я знищу файли, — відчайдушно сказав я, коли Стелла промовчала. — Я ніколи не буду дивитися на них знову, і ми зможемо пережити це, — кожне слово дряпало мої груди.

— Ми не можемо рухатися далі цього, — її позбавлений гумору сміх обпік мої легені.

Моє розчарування наростало. Я не звик бути не в дусі, і мені було важче, ніж зазвичай, підібрати потрібні слова.

— Чому, чорт забирай, ні?

Чому вона не зрозуміла? Чому я не міг показати їй, що я змінився за ті місяці, що ми були разом? Що я вже не та людина, якою був, коли робив ці файли.

— Тому що це було вторгненням у приватне життя! — закричала вона. Сльози текли по її щоках. — У тебе не було мого дозволу копатися в моєму житті ось так. Але це завжди було нашою історією, чи не так? Ти знаєш про мене все, а я про тебе нічого. Ти хочеш, щоб інші люди були відкритою книгою, поки ти тримаєш свою закритою. Я думала, що ти такий вдумливий і проникливий, тому що ти знав усі ці речі про мене. Моя улюблена їжа, мої улюблені квіти... але в тебе весь цей час було це безглузде досьє. Чи було це так просто? Просто відкрити файл і подивитися, який клаптик паперу ти можеш мені кинути, щоб я закохалася в тебе?

Дивне відчуття спалахнуло перед моїми очима.

— Я не переглядав цей файл кілька років. Я клянуся...

— Ти такий самий, як мій сталкер, — дихання Стелли збилося. — Ні, ти гірший, бо принаймні мене не закохали в брехню.

Її слова пронизали мене, як ніж у серце.

— Я б ніколи не заподіяв тобі шкоди, — повторив я.

— Ти вже це зробив.

Ніж повернувся сильніше.

— Я довіряла тобі, — прошепотіла вона. — Я довіряла тобі, коли ледь знала тебе. Думаю, це була моя вина, — її гіркий сміх змусив мене здригнутися. — Ти розповів мені про свою сім’ю, але я навіть не знаю, чи правдива ця історія. Це теж було брехнею? Я й гадки не маю, хто ти і на що ти здатен. Твої мрії, твої страхи...

— Моя мрія — бути з тобою. І мій найбільший страх, — сказав я низьким і рваним від емоцій голосом. — Втратити тебе.

Легкий схлип струсонув її тіло.

Моє серце стиснулося від звуку. Мене до біса вбило те, що я був причиною її сліз.

У глибині душі я знав, що не заслужив її вибачення, але це не завадило мені інстинктивно потягнутися до неї і захотіти її втішити.

Вона відсахнулася, перш ніж я вступив у контакт.

— Не чіпай мене!

Якщо вона оживила мене трьома словами — «я кохаю тебе» — вона вбила мене таким самим способом. «Не чіпай мене!».

Кожен склад пронизав моє і без того зруйноване серце, як свіжозаточене лезо бритви, не залишивши після себе нічого, крім руїн.

— Я не можу так, — сказала вона, її очі блищали від сліз. — Завтра я вивезу решту речей із твоєї квартири.

Груба паніка розповзлася по моїх венах.

Я не міг втратити її. Не так.