Спотворена брехня

41. КРІСТІАН

Сталкер знову пішов у підпілля під час нашої подорожі Італією, як і передбачалося. Це було те, що я хотів; мені потрібно було прибрати його з дороги, поки я розбираюся з хаосом у своїй компанії.

Поки мене не було, Алекс не повідомляв ні про що підозріле, але інстинкт підказував мені, що сталкер розмірковує над чимось більшим, ніж кілька жалюгідних записок, і хоче сховатися від радарів, поки не зможе втілити це в життя.

Його записка мені, ймовірно, була застереженням. Помилка, викликана егоїзмом, яка змусила його довести, що він не боїться мене і що він не збирається відступати. Однак мені потрібно було спочатку виманити зрадника, перш ніж я зможу ефективно з ним впоратися.

Через кілька тижнів мав відбутися щорічний покерний турнір Harper Security. Це був єдиний час, коли майже кожен співробітник міг зібратися в одному місці, щоб провести вечір веселощів і відпочинку. Єдині люди, які не могли цього зробити, були тими, хто працював на постійній основі, але мої підозрювані були там. Я переконався в цьому.

Я послабив краватку, коли піднімався ліфтом у свою квартиру. Цими днями робота була бісовим лайном, і мої ночі зі Стеллою були єдиним, що утримувало мене в здоровому глузді.

Я тебе кохаю.

Моє серце затріпотіло при згадці.

Минув тиждень відтоді, як Стелла перевернула мій світ з ніг на голову, а я все ще не оговтався від удару.

Я продовжував говорити собі, що не вірю в кохання, що те, що я відчуваю до неї, не було коханням, але вона зруйнувала цю ілюзію однією простою фразою.

У ту хвилину, коли вона сказала ці слова і подивилася на мене своїми прекрасними зеленими очима, я зрозумів правду.

Я був закоханий у неї.

Це відбувалося повільно. Крок за кроком, шматочок за шматочком, як головоломка, що складається воєдино, доки я не зміг більше заперечувати або ігнорувати це.

Я вірю в усе, що стосується тебе.

Це було найближче, що я міг змусити себе сказати вголос. Одне з моїх фундаментальних життєвих переконань звалилося, і в мене не було часу, щоб переварити його.

Коли я врешті-решт сказав ці слова, я хотів, щоб вони були справжніми. Душевними.

Двері ліфта ковзнули вбік.

Я вийшов у хол і увійшов у свій пентхаус, але зупинився за два кроки. Волосся на потилиці застережливо пощипувало.

У повітрі повисла дивна тиша. Зазвичай Стелла перебувала у вітальні, фотографувала або працювала над своєю колекцією. Навіть якщо вона була десь іще, я відчував її, коли повертався додому. Її тепла, заспокійлива присутність наповнювала весь простір, у якому вона перебувала.

Ця присутність зникла, змінившись лимонним ароматом дезінфекційного засобу.

Ніна не повинна була приходити сьогодні, тож Стелла, мабуть, прибирала. Вона робила це тільки тоді, коли була особливо напружена.

Я прискорив кроки і перевірив її улюблені кімнати. Її не було ні в бібліотеці, ні в спальні, ні на кухні, ні на даху, де вона зазвичай займалася йогою. У мене не було пропущених повідомлень від неї і вона не брала слухавку, коли я телефонував.

— Стелла? — крикнув я. Мій голос звучав спокійно, незважаючи на наростаючу паніку.

Немає відповіді.

З нею все гаразд.

Ймовірно, вона вийшла подихати свіжим повітрям або перекусити. Якби щось було не так, Брок зв’язався б зі мною.

Христос, чому тут так до біса спекотно?

Я закотив рукави сорочки. Кондиціонер працював на повну потужність, але я горів.

Я повернувся у вітальню, але дорогою побачив щось, що змусило мене зупинитися.

Двері мого кабінету були відчинені.

Я завжди зачиняв його перед тим, як йти на роботу, і Стелла ніколи туди не заходила, хіба що доглядала за рослинами. Навіть тоді вона зачиняла двері, коли йшла.

Я витяг пістолет з-за пояса і, тримаючи його в руці, увійов в офіс.

Холодне передчуття бризнуло мені на потилицю.

Перше, що я помітив — це розкидані на моєму столі папери разом із трьома простими, але характерними чорними папками.

Друге, що я помітив, була записка, написана її витонченим, розтягнутим почерком.

«Нам потрібно поговорити про файли, але я не готова. Я повернуся, коли буду».

Я випустив низку проклять.

Я не повинен був залишати файли десь там, де вона могла б на них натрапити, але я хотів тримати їх при собі і не міг змусити себе викинути їх через стільки років.

Що, якщо вона побачила їх і подумала...

— Стелла! — цього разу моя паніка була чутна.

Я знав, що її там немає, але це не завадило моєму шлунку стиснутися від тиші.

Чорт забирай, люба, де ти, чорт забирай?

Я сподівався, що вона вийшла, щоб зібратися з думками, і повернеться тієї ночі, аж доки я знову не зайшов до нашої спальні й не оглянув те, що зникло.

Її улюблений одяг. Її туалетні приналежності. Цей чортів єдиноріг.

Моя кров гула у вухах.

Стелла не пішла на декілька годин.

Стелла пішла, і крапка.

***

Після першого нападу сліпої паніки я взяв себе в руки і зателефонував Броку. Якщо тільки Стелла не вислизнула від нього, у чому я сумнівався, він мав знати, де вона.

Мені знадобилося менше хвилини, щоб витягнути з нього місцезнаходження. Вона була в безпеці, і він просто подумав, що вона відвідує подругу.

Я б врізав йому за таке ідіотське припущення — хто, чорт забирай, відвідував свого друга з клятим плюшевим єдинорогом? — якби я не був такий зосереджений на тому, щоб дістатися до Стелли якомога швидше.

Звісно, вона мала вибрати одне місце, куди я не міг би легко увійти і вимагати зустрічі з нею.

— Волков! — я постукав у двері. — Відкрий чортові двері!

Я стукав і дзвонив у двері останні п’ять хвилин, і я витратив усе своє терпіння.

За ці роки я виконав багато сумнівної технічної роботи Алекса. У мене на нього було достатньо бруду, щоб поховати його живцем, і якщо він не відповість протягом наступних тридцяти секунд...

Двері нарешті відчинилися.

Замість холодних зелених очей Алекса я виявив, що дивлюся на п’ять футів п’ять дюймів з ледь завуальованою підозрою.

— Ой. Це ти, — зазвичай доброзичливе обличчя Ейви спотворив похмурий погляд, коли вона побачила мене. — Ти перериваєш наш обід.

— Я хочу поговорити з нею.

— Я не знаю, про кого ти говориш.

— Про Стеллу, — моя щелепа стиснулася.

Рука Ейви стиснула дверну ручку. Вона стояла просто біля входу, не даючи мені увійти.

— Вона не тут.

— Це бісове лайно. Я знаю, що вона тут, — я відмовився від більш м’якого підходу. — Відійди, Ейва, або я...