Страница 131 из 167
Можливо, йому потрібна була ця інформація, щоб вистежити мого переслідувача. Можливо, він хотів переконатися, що ніхто в моєму житті не був серійним убивцею. Можливо... Можливо…
Я хапалася за соломинку, але все, про що я могла думати, це Крістіан, який сидить за своїм столом і копається в моєму житті з легкістю людини, що вводить запит у Google.
Навіть якщо він не був моїм переслідувачем, він перейшов ті ж самі межі.
Позиви до блювоти знову посилилися. Я вже вирвала весь вміст шлунку, тож могла тільки всуху блювати в унітаз.
Я повинна піти звідси.
Його не буде вдома ще кілька годин, але я не могла ризикувати тим, що він піде з офісу раніше і застане мене в такому стані. Я не могла прикидатися, що все гаразд, коли здавалося, що нічого вже ніколи не буде гаразд.
Я змусила себе піднятися з підлоги і швидко вмилася, перш ніж увійти в нашу спальню. Хоча в мене в гостьовій кімнаті зберігалася купа речей, після Гаваїв я ледь не переїхала в кімнату Крістіана.
Він звільнив для мене частину своєї шафи, і вигляд мого одягу, що висить поруч із його знайомими темними костюмами, скрутив моє серце болісним вузлом.
«— Знаєш, тобі не завадило б одягнути щось інше, крім чорного, сірого і синього. — Я лежала в ліжку, загорнувшись у ковдру, і дивилася, як Крістіан одягається.
Костюм. Краватка. Годинник. Запонки.
Я ніколи не думала, що дивитися, як хлопець одягає запонки, буде сексуально, але він змусив усе виглядати сексуально.
— Інші кольори ріжуть очі.
— Я ношу інші кольори весь час.
— Це інше. Мені подобається все, що ти носиш.
Мій шлунок перевернувся, і я із зітханням відкинулася на подушку.
— Несправедливо, що ти можеш закінчувати кожну суперечку, кажучи такі речі.
Сміх Крістіана затримався в кімнаті ще на довго після того, як він пішов».
Спогад викликав у мене усмішку, але вона зникла, коли моя теперішня реальність знову занурилася.
Межі. Секрети. Необхідність забратися звідси до біса, перш ніж він повернеться додому
Я не могла дивитися йому в обличчя прямо зараз, не тоді, коли мої емоції були всюди. Мені потрібен був час, щоб подумати, і простір, щоб відволіктися від нього.
Я відірвала погляд від його частини шафи і кинула все найнеобхідніше в спортивну сумку. Кілька змін одягу, туалетне приладдя і містер Єдиноріг, якого я схопила на виході.
В останню хвилину я швидко написала Крістіану записку і залишила її на його робочому столі. Це і файли мають говорити самі за себе.
Я не була готова говорити з ним, але мене турбувало, що він може зробити, якщо повернеться додому і виявить, що я зникла без сліду.
Я міцно притиснула містера Єдинорога до грудей, спускаючись ліфтом у вестибюль. Мені було байдуже, що я доросла, яка йде по публіці з плюшевою іграшкою. Він був єдиним чоловіком, який ніколи мене не підводив.
Я знала, що Брок стежить за мною і попередить Крістіана, куди я зникла, але з цим я розберуся пізніше.
Наразі я могла піти тільки в одне місце, де було майже так само безпечно, як раніше було у Крістіана.
— Ейва? — я зателефонувала їй, виходячи з будівлі. Мій голос тремтів, але я відмовлялася плакати. Не зараз, не тут. — Чи можу я приїхати? Дещо... Дещо сталося.