Спотворена брехня

39. КРІСТІАН

Італія являла собою дивну дихотомію спокою і хаосу. Вдень я відвідував місцеві визначні пам’ятки і ходив по магазинах зі Стеллою, а вночі стежив за ситуацією в окрузі Колумбія після того, як вона засинала.

Я попросив про послугу в Алекса доглянути за всім, поки мене не буде. Ніяких незвичайних для мене оновлень у нього не було, але я залишався на взводі. Моя інтуїція підказувала мені, що щось назріває на горизонті й що мені страшенно не сподобається те, що це було.

Однак, поки в мене не було чіткішого уявлення про те, з чим я зіткнувся, я нічого не міг зробити. Я викинув із голови думки про Вашингтон, поки ми зі Стеллою йшли звивистою вуличкою в Позітано. Наближався захід сонця і пастель забарвила небо в м’яку палітру рожевого, пурпурного і помаранчевого кольорів.

Це був третій тиждень нашої подорожі Італією і ми залишили міста позаду, щоб насолодитися морською чарівністю узбережжя Амальфі. Ми пройшли через Салерно і Равелло й вчора прибули в Позітано. Наступним був Сорренто, а потім наша остання зупинка на Капрі.

На моїх губах грала усмішка, коли Стелла мрійливо закинула голову назад. Вона завжди була вродливою, але в Італії, вільній від тиску міста і загрози переслідувача, вона була іншою людиною. Щасливішою, грайливішою і безтурботнішою навіть порівняно з Гаваями.

Я переплів свої пальці з її, коли ми продовжили йти до оглядового майданчика, де можна було побачити захід сонця. Зазвичай я ненавидів триматися за руки, але іноді міг зробити виняток. Адже ми були у відпустці.

— Отже, Італія виправдовує твої очікування? — Я спитав.

— Ні, — на моєму обличчі з’явилася пустотлива усмішка. — Вона перевершила їх. Це місце... — вона зітхнула. — Неймовірне. Я маю на увазі, подивися на це.

Мій усміх перетворився на посмішку, коли вона випустила мою руку і повернулася. Її біла сукня майоріла навколо стегон, а призахідне сонце золотило її шкіру. Вона виглядала такою задоволеною й умиротвореною, що мені захотілося залишити нас тут назавжди, схованих у бульбашці й не зачеплених небезпеками, які таїлися вдома.

— Я краще подивлюся на тебе, — сказав я.

Стелла зупинилася переді мною, задихаючись від обертання. Її погляд зустрівся з моїм, і літнє повітря між нами стало важчим, солодким від ароматів лимонної вербени та сонячного світла.

— Для того, хто стверджує, що він не романтик, ти говориш найромантичніші речі, — вона зірвала пелюстку з найближчого квітучого дерева і сунула її в кишеню моєї лляної сорочки. — Я розкусила тебе, Крістіане Гарпер. Під цією жорсткою, цинічною зовнішністю... — вона притиснула руку до моїх грудей. — Ти добряк в душі.

Я б розсміявся, якби вона не була наполовину права.

Тільки для тебе.

Я підняв її руку і захисно обвив її.

— Якщо ти кому-небудь розповіси, мені доведеться їх убити, — я посміхнувся, щоб пом’якшити заяву, хоча й не жартував.

У моєму світі слабкість була неприйнятною, а Стелла була моєю найбільшою слабкістю.

— Ти завжди повинен згадувати смерть, — Стелла кинула на мене роздратований погляд.

Я засміявся.

Ми продовжували йти, поки не досягли оглядового майданчика. Розташований високо в пагорбах і прихований від туристів, він відкривав чудовий вид на пастельні будівлі та глибоке синє море внизу.

— Я закохана у це місце, — Стелла поклала голову мені на плече і мрійливо втупилася в пейзаж.

Я обійняв її за талію і притягнув ближче. Мої очі затрималися на тонких лініях її профілю, простеживши шлях від темних кучерів, що майорять навколо її обличчя, до блиску в очах і вигину губ.

Мене не надто цікавило мистецтво, але якби я міг увічнити її в той момент у вигляді картини, я б так і зробив. Призахідне сонце кидало чудове світло на острів, але я не став дивитися на краєвид. Я не зводив очей зі Стелли.

— Я теж.

СТЕЛЛА

Мої стосунки з Крістіаном можна вимірювати поступовими зрушеннями. Усе почалося з мого переїзду в Міраж і просувалося крок за кроком, крок за кроком — наш майже поцілунок, його зізнання, вечеря з моєю сім’єю, Гаваї, наш справжній поцілунок і мільйон інших моментів, які перетворили нас із незнайомців на щось набагато більше.

Але наш час в Італії, особливо після того, що він розповів про свою сім’ю, здавався чимось більшим, ніж поступове зрушення.

Це було схоже на поворотний момент.

Можливо, поворотним моментом мав стати наш перший секс або офіційна згода на побачення, але Крістіан ніколи не розповідав про себе так багато, як у Римі. І це було не просто так - це було фундаментальною частиною його виховання, щось, що сформувало його таким, яким він був сьогодні.

Він нарешті відкрився. Його минуле було потворним і брудним, але воно було реальним, і це було все, про що я могла просити.

Я повернула голову і побачила, як Крістіан щось регулює на приладовій панелі човна. Я вже бачила його капітаном човна на Гаваях, але це було в темряві. У сонячному світлі, вдягнений тільки в чорні плавки від Тома Форда і кілометри засмаглої шкіри, він виглядав як грецький бог, що спустився з гори Олімп.

— Тобі слід частіше керувати човном, — я потягнулася, насолоджуючись сонячним світлом. — Це сексуально.

Я б здригнулася, якби сказала це комусь іншому, але мені не потрібно було хвилюватися, коли я була з Крістіаном. Я могла сказати що завгодно і він не став би засуджувати або сміятися наді мною.

Його очі світилися веселощами.

— Буду знати, — насичений, злегка хрипкий тембр його голосу викликав чудовий трепет по моїй спині.

Нині ми стояли на якорі біля узбережжя Капрі, нашої останньої зупинки в Італії.

Навколо не було нікого, крім нас, легкий бриз, легкий запах кокосового крему і солоне морське повітря. Знамениті скелі острова Фаральйоні вимальовувалися вдалині, немов гірські вартові, що виходять із глибоких синіх глибин Тірренського моря, а м’яке погойдування човна надавало цій сцені казкового вигляду.

Насправді весь останній місяць був сном і я боялася, що прокинуся і дізнаюся, що все це було плодом моєї уяви.

Насправді це була магія, нехай і тимчасова.

— Ти знову занадто багато думаєш, — Крістіан завжди міг сказати, коли я спускалась темними шляхами свого розуму.

— Нічого не можу вдіяти, — визнала я. — Це моє налаштування за замовчуванням.

— Про що ти думаєш? — він сів поруч зі мною і обвив м’язистою рукою мою талію.

— Про те, що це здається нереальним, — м’яко сказала я. — Це занадто добре, щоб бути правдою.