Спотворена брехня

38. СТЕЛЛА

16 червня

Я ЇДУ В ІТАЛІЮ!

Гаразд, мені просто довелося викинути це з голови, бо я досі не можу в це повірити. Я так давно хотіла відвідати її, але все відкладала, бо не хотіла їхати лише на тиждень. Я хотіла зробити все, як сказав Крістіан. Венеція, Рим, Позітано... Я так і не знайшла ні часу, ні грошей, але ось я збиралася в місячну поїздку.

Я не можу чекати. Я вже відправила Бріджит список обов’язкових для відвідування місць. Я знаю, що Крістіан уже багато разів бував в Італії, але він хлопець. Це не те саме. (Плюс Бріджит знає всі найсимпатичніші кав’ярні та найкращі бутики).

Мене трохи бентежить, що я витрачаю так багато його грошей. Я сказала про це Джулс днями і вона сказала мені не хвилюватися про це, тому що у Крістіана так багато грошей, що сума, яку він витратив на мене, для нього копійки. Думаю, це правда.

Щоразу, коли я намагаюся заплатити за щось, він відмовляється і каже, що натомість я маю вкласти ці гроші у свій бренд. Це єдине, на чому я наполягла. Я не хотіла, щоб він вкладався в мій бренд. Якщо я роблю це, я хочу зробити це своїми власними заслугами. Я не хочу досягти успіху тільки тому, що у мене є багатий бойфренд, який може мене фінансувати.

Але, якщо бути на 100 % чесною, мені важко занадто сильно протестувати проти поїздки, тому що я так цього хочу.

Повністю оплачена поїздка до Італії? Це мрія кожної дівчини.

Щоденна подяка:

~список покупок;

~Італія;

~найкращий хлопець на світі <3.

***

Італія була такою ж неймовірною, якою я собі її уявляла. Їжа, краса, культура... все виправдало мої очікування і навіть більше.

Звичайно, частково це було пов’язано з тим, що Крістіан надав нам VIP-доступ усюди, щоб ми могли уникати натовпу і досліджувати на дозвіллі, але справа була не тільки в цьому. У повітрі було щось чарівне, що розтопило мій стрес і перетворило мої тривоги на далекі спогади.

На відміну від Гаваїв, де, незважаючи на мрійливу другу половину подорожі, був присутній елемент роботи, Італія була чистим ескапізмом.

Я зняла відео і фото, але вони були більше для спогадів, ніж для соцмереж. У будь-якому разі, я не могла повідомити, що зараз перебуваю в Італії, тому викладала старі фотографії.

Крім цього, не було ні роботи, ні камер, тільки ми.

В Італії я не була амбасадоркою бренду або творчинею контенту в гонитві за ідеальною фотографією. Я була просто дівчиною у відпустці зі своїм хлопцем. Це розкріпачувало... коли мій бойфренд не жартував щодо моїх навичок водіння.

— Це Vespa. Як важко це може бути? — я уперла руки в боки і подивилася на Крістіана ображеним поглядом.

— Я не кажу, що це складно. Я кажу, що в місті багато пішоходів, яких можна збити, — його рот сіпнувся від мого зітхання.

— Я не збираюся ні на кого наїжджати. У мене на рахунку нуль смертей на дорогах, велике спасибі.

— А як щодо близьких до смерті?

Я не удостоїла його відповіддю.

Це був наш перший повний день у Римі й наш другий тиждень в Італії. Ми прилетіли в Мілан, попрямували до Флоренції і вчора ввечері прибули в Рим.

Попереду у нас був цілий день справ і я наполягла на тому, щоб пересуватися на Vespa. Це може бути кліше, але чи можна сказати, що ви побували в Римі, хоча б раз не покатавшись на Vespa?

На жаль, у нас із Крістіаном були різні думки про те, скільки скутерів ми повинні орендувати. Я подумала, що було б кумедно, якби в кожного з нас був свій власний, у той час як він був переконаний, що я вб’ю когось, якщо буду їхати сама.

Судячи з усього, він не був у курсі інциденту з квадроциклом на Гаваях. Це була не моя вина, я просто підзабула. Мені рідко доводилося водити машину у Вашингтоні, коли поруч було метро й автобуси.

Він зітхнув, коли побачив, що я не відступаю.

— Давай підемо на компроміс: ти дозволиш мені навчити тебе, як керувати одним із них, і якщо ти пройдеш тест, ти зможеш отримати свій власний.

— Що це, перевірка знань ПДР? — я побурчала, але погодилася.

Потай я була рада, що він запропонував навчити мене, тому що я й гадки не мала, як керувати Vespa. Це не може бути так уже й відрізняється від їзди на велосипеді, вірно? Єдина різниця полягала в тому, що в нього був двигун.

Ми взяли напрокат скутери в готелі й залишилися у дворі, поки Крістіан проводив мене через належну процедуру.

— Сядь прямо і зігни руки в ліктях трохи... ще трохи. Ось так, — Крістіан поправив мою позу, доки я не сіла на Vespa як слід. — Тепер знайди рівновагу, переміщаючи тіло вліво і вправо.

Я слідувала його вказівкам, поки він не оголосив мене готовою до тесту.

— Не дивись так нервово, — сказала я, поки він затягував мій шолом. — Я буду в порядку. Я буквально їжджу по двору.

— Хм.

Я не оцінила кількості скептицизму, проникнутого одним цим звуком.

Я увімкнула скутер і помчала. Бачиш? Це було не так уже й погано. Я відмінно справлялася. На поворотах було трохи важко орієнтуватися, але я змогла...

— Лайно!

Я повернулася надто пізно і в’їхала в один із гігантських квіткових горщиків, що облямовують вуличне кафе готелю.

Я різко зупинилася і заглушила двигун, а Крістіан підійшов до мене.

Ми втупилися на гігантську тріщину в теракотовій урні. На щастя, було так рано, що кав’ярня ще не відкрилася, але садівник, який працював поруч, усе бачив.

Він похитав головою. Мені здалося, що я почула слабке «Міо Діо», перш ніж він повернувся до своїх обов’язків з обрізки.

Я зійшла з Vespa і мовчки вручила Крістіану ключі.

Після мого крихітного інциденту з Vespa, наша зупинка в Римі пройшла максимально гладко до нашого передостаннього дня, коли ми з Крістіаном відвідали один з найкращих художніх музеїв міста.

Я не наважувалася включати в наш маршрут так багато музеїв, оскільки він взагалі не був шанувальником мистецтва, але він наполіг, щоб ми відвідали стільки музеїв, скільки я захочу.

— Ми в Італії, метелику. Ти не можеш відвідати Італію, не відвідавши її музеї.

До його честі, Крістіан добре приховував свою відразу. Якби я не знала заздалегідь про його відразу до мистецтва, я б подумала, що йому подобаються виставки.

— Не може бути, щоб це була людина, — я зупинилась перед картиною, що попалася мені на очі, і спробувала розібрати, що саме на ній зображено. — Чи існували оптичні ілюзії у вісімнадцятому столітті?

В одну секунду це виглядало як портрет дворянина. Потім це виглядало як яскраве сервірування столу з фруктами. Це було тривожно, але водночас геніально.