Страница 12 из 167
3. СТЕЛЛА
Щоденник Стелли
25 лютого
Минуло три дні відтоді, як я дізналася, що Greenfield піднімає ціни, і я досі не знайшла хорошого рішення.
Я шукала іншу роботу, але найбільше зараз я сподіваюся на вечерю в Delamonte. Брейді переконаний, що це прослуховування на посаду посолки їхнього бренду, і що сума угоди буде шестизначною... ЯКЩО я це отримаю.
Я не думаю, що коли-небудь хотіла угоди так сильно, як зараз. Мало того, що це вирішило б мою проблему Greenfield — принаймні, на наступний календарний рік, — але Delamonte — це бренд, з яким я хотіла б працювати завжди. Це перший дизайнерський бренд, який я коли-небудь купувала для себе.
Гаразд, це були парфуми, які я купила в старших класах, але все ж. Мені подобалися ці парфуми, і я б чесно відмовилася від будь-якого іншого партнерства, яке в мене було, щоб працювати з ними.
Я просто хотіла б знати, що вони шукають, щоб я могла планувати відповідно. Я навіть не знаю, скільки інших блогерів буде на вечері або кого вони запросили.
Думаю, я дізнаюся, коли доберуся туди.
А поки що... побажайте мені удачі. Мені це знадобиться.
Щоденна подяка:
• круасани;
• потяги DC-NYC;
• Брейді (тільки не кажіть йому, що я це сказала, інакше він ніколи не перестане хвалитися).
***
Моя поїздка у Нью-Йорк була низкою катастроф.
Тієї суботи я сіла на потяг і, під’їхавши до таунхауса, де проходила вечеря Delamonte, зрозуміла, що Брейді мав рацію. Це було прослуховування.
Крім співробітників Delamonte, були присутні тільки блогери.
Але незважаючи на те, що за вечерею нас було шестеро, Луїза провела всю коктейльну годину насолоджуючись Раєю і Адамом, останніми улюбленцями впливового світу і єдиною присутньою парою.
Я ледь могла вставити слово між її хвилюванням з приводу того, що Рая досягла позначки в один і чотири мільйони підписників минулого тижня, і майбутньою поїздкою пари в Париж.
Одного разу я спробувала втрутитися, поставивши запитання про нову лінійку бренду, Луїза відповіла трьома словами, перш ніж знову повернутися до Раї.
Якби мої батьки були тут, вони б відреклися від мене через явне розчарування в тому, що я не відповідала імені Алонсо і не привернула загальної уваги на заході.
Це була катастрофа №1.
Катастрофа №2 настала після того, як усі розсілися, і подали закуски.
— Вибач, що запізнився, — ледаче розтягування викликало шок, що тріпотів у моїх грудях. — Затори.
Ні. Це неможливо.
У мене було більше шансів потрапити під метеорит, ніж двічі зіткнутися з Крістіаном Гарпером за один і той самий тиждень біля Міражу. У Нью-Йорку — не менше.
Але коли я підняла голову, він був там.
Точені вилиці й очі кольору віскі, гріх і небезпека, загорнуті в бездоганний костюм.
Їжа перетворилася на попіл на моєму язику. Він був у верхній частині списку тих, кого я не хотіла б бачити за своєї ганьби.
Не тому, що я думала, що він засудить мене, а тому, що я боялася, що він цього не зробить. Майже незнайомець, який ставився до мене краще ніж ті, хто мав би любити мене беззастережно.
Я б не змогла цього винести.
Луїза встала і привітала його бурхливими обіймами, але я майже не розчула її вступу через гул крові у вухах.
— ...генеральний директор Harper Security... старий друг...
Вираз обличчя Крістіана залишався ввічливим, майже байдужим, поки Луїза говорила, але не було нічого байдужого в тому, як його очі дивилися на мене.
Темні й обізнані, наче вони могли зірвати кожну маску, яку я показувала світові, і знайти осколки дівчини, що ховається під нею.
Наче вони думали, що зламаність у будь-якому разі прекрасна. Тривога пронизала мене, і я миттєво розірвала зв’язок.
Він не міг думати ні про що таке.
Він навіть не знав мене.
Луїза закінчила те, що мало стати найдовшим вступом в історії виступів, але тільки після того, як Крістіан попрямував до мене, я зрозуміла, що за столом було тільки одне вільне місце.
Воно було поруч із моїм.
Луїза згадала, що воно зарезервоване для іншого гостя. Я не знала, що це буде він.
— Стелло, — від глибокого, м’якого тембру його голосу в мене по спині побігли мурашки. — Це приємний сюрприз.
Я напружилася і відпустила виделку одночасно з видихом.
— Крістіане, — я не могла назвати його містером Гарпером, коли він використовував моє ім’я.
Я вперше вимовила його ім’я, і склади затрималися на моєму язику довше, ніж я очікувала. Не неприємно, але занадто інтимно, як на мене.
Я чинила опір бажанню пойорзати на своєму місці, поки він дивився на мене згори донизу, його обличчя було розслабленим, але його очі, наче гарячий розплавлений бурштин, перемістилися з моєї маківки на виріз моєї сукні.
Огляд тривав менше п’яти секунд, але по його сліду спалахнув вогняний шлейф.
Холоднокровний, спокійний, зібраний.
— Я не знала, що ви… — я шукала правильний термін. — Зв’язаний із Delamonte.
Це був невідповідний термін, але я не знала, як його ще сформулювати. Усі за столом були фешн-блогерами або членами команди Delamonte. Крістіан явно не був ні тим, ні іншим.
— Ні, не зв’язаний, — криво сказав він.
— Отже, таємний модний блогер? — я розширила очі й навмисно затамувала подих від здивування. — Не кажіть мені. Ваш блог називається... «Костюми та Віскі». Ні? «Рушниці та Рози»? Зачекайте, це група… — я постукала пальцем по столу. — «Краватки і…
— Якщо ти закінчила... — я не думала, що це можливо, але голос Крістіана став ще сухішим. — Поміняйся зі мною місцями.
Мій стукіт припинився.
— Чому?
У нього було найкраще місце поруч із Луїзою, яка була надто зайнята розмовою з кимось ще - Раєю з іншого боку, щоб помітити, що Крістіан ще не зайняв своє місце.
— Мені не подобається кут столу.
Мій погляд був недовірливим.
— А що б ви робили, якби це був чотиримісний стіл?
Тоді кожне місце буде в кутку столу.
Нетерпіння зустріло моє запитання.
Я зітхнула і помінялася з ним місцями. Ми почали привертати увагу інших за столом, і мені не хотілося влаштовувати сцену.
Я боялася, що Луїза буде засмучена тим, що я зайняла місце її особливого гостя, але в міру того, як тягнулася ніч, дивна примха Крістіана виявилася для мене вельми вигідною.
Тепер у мене був прямий доступ до Луїзи, яка зовсім не виглядала засмученою і яка, нарешті, повернулася до мене після того, як Рая вибачилася і пішла в туалет.