Страница 11 из 167
Ми з Данте деякий час обговорювали судовий процес і справу, поки він не вибачився, щоб відповісти на дзвінок.
Як генеральний директор Russo Group, конгломерату предметів розкоші, що охоплює понад три десятки брендів моди, краси і стилю життя, він витрачав половину свого життя на ділові дзвінки.
За відсутності розмови мій розум перемістився до однієї брюнетки.
Якщо мої думки були хаосом, вона була моїм якорем.
Вони завжди поверталися до неї.
Спогад про неї, що йде засніженою вулицею, з волоссям, що майорить на вітрі, й очима, сяючими, як нефрит, затримався в моєму мозку. Її теплота, як промінь сонця, що визирає після бурі, зберігалася всюди.
Мені не слід було знижувати їй орендну плату, коли вона прийшла подивитися будівлю, і, чорт забирай, не слід було залишати їй орендну плату після того, як Джулс з’їхала. В обмін на турботу про мої довбані рослини, не менше, тому що самовіддана поступка з мого боку була б занадто підозрілою.
Мені було плювати на ці рослини. Вони були там тільки тому, що мій дизайнер інтер’єрів наполіг на тому, щоб вони «доповнювали квартиру». Але я знав, що Стелла любить рослини, і це було краще, ніж просити її заповнити мої документи.
Жити з нею в одній будівлі було найгіршим видом розваги, і мені нікого було звинувачувати, крім самого себе.
Подвійне полум’я образи й розчарування горіло в моїх грудях. Я був слабкий для Стелли Алонсо, і я ненавидів це.
Я витягнув свій телефон і майже підключився до певного застосунку для соціальних мереж, перш ніж схаменувся. Замість цього я ввів код своєї зашифрованої мобільної мережі.
Він був не таким потужним, як той, що був на моєму ноутбуці, але він виконував свою роботу в крайньому випадку.
Моє розчарування потребувало виходу, і сьогодні щасливою мішенню став Джон Медіган. Я не міг уявити нікого більш гідного.
Я витягнув список його пристроїв. Телефони, комп’ютери, навіть його розумний холодильник і будильник із Bluetooth, а також усі пов’язані з ними облікові записи.
Мені знадобилося менше ніж п’ять хвилин, щоб знайти те, що я шукав — відео, яке він по дурості зняв, на якому він змусив свою помічницю відсмоктати, і серію огидних повідомлень, які він постфактум відправив одному зі своїх приятелів по гольфу.
Я надіслав їх у прокуратуру, використовуючи електронну пошту приятеля з гольфу. Якби вони хоча б наполовину порядно виконували свою роботу, вони могли б переконати суддю, що це допустимий доказ.
Повідомлення також потрапили до ключових засобів масової інформації, чому б і ні?
Потім, тільки тому, що обличчя Медігана мене дратувало, я обміняв його найцінніші акції на бросові й пожертвував значну частину його грошей організаціям, що виступають проти сексуального насильства.
Напруга покидала мої м’язи з кожним натисканням кнопки.
Кіберсаботаж був кращим, ніж глибокий масаж тканин.
Я запхав свій телефон у кишеню якраз у той момент, коли Данте знову увійшов до бібліотеки.
— Мені потрібно повернутися в Нью-Йорк, — він схопив куртку зі спинки дивана, на його обличчі відбилося роздратування. — Є... особиста справа, з якою мені потрібно розібратися.
— Шкода це чути, — м’яко сказав я. — Я проведу тебе.
Я зачекав, поки він на півдорозі вийшов за двері, перш ніж додати: — Особиста справа, а не поява колишнього хлопця Вівіан у вашому домі, чи не так?
У його очах промайнуло здивування, за яким послідувала лють.
— Якого біса ти наробив, Гарпере?
— Я всього лише сприяв возз’єднанню твоєї нареченої і старого друга. Одне маленьке повідомлення від «Вівіан», і колишній прибіг. Шкода, але корисно.
Оскільки тобі так подобалося водитися зі мною, я вирішив відплатити тим самим.
— О, і Данте? — я зупинився, тримаючи руку на ручці. Гнів Данте пульсував у залі, але він впорався з цим. Він мав знати краще, і не влаштовувати це маленьке шоу у вестибюлі. — Доторкнися до Стелли ще раз, і в тебе більше не буде нареченої.
Я зачинив двері перед його носом.
Данте був моїм першим клієнтом і старим другом. Я не часто його провокував.
Але, як я вже сказав, мені не подобалося, коли люди чіпали те, що належало мені.
Я розправив рукави сорочки і повернувся до бібліотеки, де мій погляд пройшовся кімнатою, поки не зупинився на гігантській головоломці в рамці, що висіла над камінною полицею.
Десять тисяч крихітних шматочків утворили райдужний градієнт, що захоплює дух, лінії якого створювали тривимірний сферичний ефект.
На це в мене пішло чотири місяці, але воно того варте.
Кросворди, головоломки, шифри — всі вони задовольняли мою ненаситну потребу у виклику. Стимуляція. Щось, що скрасить нудьгу світу, який завжди відставав на п’ять кроків.
Що складніша головоломка, то більше я жадав і боявся її розв’язання.
Була тільки одна загадка, яку я не вирішив. Поки що.
Я провів великим пальцем по маленькій бірюзовій каблучці, захованій у кишені.
Щойно я це зроблю, я зможу забути про свою тривожну одержимість Стеллою Алонсо раз і назавжди.