Спотворена брехня

2. КРІСТІАН

Двері бібліотеки зачинилися за моєю спиною з тихим клацанням.

Я перетнув кімнату повільними й неквапливими кроками, аж доки не сягнув вітальні, де Данте влаштувався зручніше зі склянкою віскі.

На моїй щелепі запульсував мускул.

Якби в нас не було такої довгої спільної історії, і якби я не був винен йому за послугу, яку він мені надав, його голова вже була би розбита об барний візок поруч із ним.

Не тільки за те, що налив собі мого лікеру, а й за його не надто кумедну виставу у вестибюлі.

Я не любив, коли люди чіпали те, що було моїм.

— Розслабся, Гарпере, — Данте ліниво відпив ковток. — Інакше так замреш, що жінкам більше не подобатиметься твоє обличчя.

Моя холодна посмішка сказала йому, як мало мене це хвилює.

— Можливо, якби ти дослухався до своєї власної поради, ти б не став спати зі своєю нареченою в різних кімнатах.

Задоволення наповнило мої груди в його примружених очах. Якщо Стелла була моєю слабкістю, то Вівіан — його.

Мене не цікавили всі тонкощі їхніх стосунків, але мене забавляло бачити, як він огризається щоразу, коли я згадував про наречену, яку, як він стверджував, ненавидів.

Я думав, що в мене проблеми. У Данте їх було на два мільярди доларів.

— Зараховано, — сказав він уривчастим голосом. Весь гумор зник, повернувши неусміхненого мудака, з яким я звик мати справу. — Але я прийшов сюди не для того, щоб обговорювати Вівіан чи Стеллу, тож давай перейдемо до справжнього питання. Коли, чорт забирай, я зможу позбутися картини? Це більмо на оці.

Я відігнав думки про темні кучері та зелені очі при згадці іншої загадкової жінки в моєму житті.

Магда, картина, яка десятиліттями була прокляттям мого існування. Не через те, чим вона була, а через те, що вона представляла.

— Ніхто не казав тобі повісити це у своїй галереї, — я підійшов до бару й налив собі випити. Данте, цей виродок, не закрив пляшку мого найкращого віскі. — Можеш засунути її в дальній кут шафи, мені все одно.

— Я плачу всі ці гроші за Магду тільки для того, щоб засунути їх вглиб моєї шафи? У цьому не було б нічого підозрілого, — сарказм важко звучав у його голосі.

— У тебе проблеми — я запропонував рішення, — я недбало знизав плечима. — Не моя провина, що воно тобі не подобається. І для протоколу... — я сів на місце навпроти нього, — я заплатив за картину.

У всякому разі, таємно. Наскільки широкому загалу було відомо, Данте Руссо був гордим володарем одного з найпотворніших творів мистецтва у світі. З іншого боку, люди також думали, що згадана огидна картина була безцінною, за яку варто вбити і вкрасти завдяки простому набору підроблених документів.

Я не хотів, щоб за нею полювали, але мені потрібно було виправдання тому, чому я витратив так багато ресурсів на її охорону.

Вона не містила приголомшливих комерційних секретів, як усі думали. Але в ній було щось особисте, чим я ніколи не ділився.

Він оглянув мене поверх своєї склянки.

— Чому ти все ще так турбуєшся про це? Ти отримав від цього те, що тобі було потрібно, і ти знайшов свого зрадника. Просто спали цю чортову річ. Після того, як я продам її тобі, — додав він. — Для вигляду.

— У мене є причини.

Одна, якщо бути точним, але він не повірить мені, якщо я йому скажу.

Я не міг винести знищення картини. Вона занадто вкоренилася у рваних уламках мого минулого.

Я не був сентиментальною людиною, але були дві царини мого життя, де мій звичайний прагматизм не застосовувався: Стелла і Магда.

На жаль для Акселя, колишнього співробітника, який вкрав Магду і заклав її Sentinel, моєму найбільшому клятому конкуренту, він не потрапив у категорію винятків.

Він думав, що картина містить суворо засекречену і, отже, дуже прибуткову комерційну таємницю, бо саме це я сказав тим небагатьом людям, яким довірив її охороняти.

Вони й не підозрювали, що цінність картини випливає з чогось набагато більш особистого і набагато менш корисного для них.

Я розправився з Акселем, зачекав достатню кількість часу, поки Sentinel розслабиться, а потім взламав їхню кіберсистему, що знизило їхню собівартість на мільйони. Недостатньо, щоб знищити їх, оскільки щось такого масштабу можна було відстежити до мене, але достатньо, щоб надіслати повідомлення.

Ідіоти, що керують Sentinel, були настільки тупі, що намагалися вкрасти картину назад після того, як продали її, бо думали, що можуть використати її як відплату проти мене.

Вони не знайшли в Магді жодних комерційних секретів, але знали, що це важливо для мене. Вони були на правильному шляху, признаю. Але вони повинні були найняти когось іншого, а не другосортного члена банди з Огайо, щоб зробити цю роботу.

Спроба Sentinel замести сліди була настільки неякісною, що навіть ображала.

Тепер картина перебувала під опікою Данте, що слугувало подвійній меті: мені не потрібно було на неї дивитися, і ніхто, навіть Sentinel, не посмів би спробувати вкрасти в нього.

Остання людина, яка намагалася, впала в тримісячну кому з двома відсутніми пальцями, понівеченим обличчям і зламаними ребрами.

Данте видав нетерплячий звук, але він був досить розумний, щоб не наполягати далі.

— Добре, але я не залишу її назавжди. Це руйнує мою репутацію колекціонера, — пробурчав він.

— Усі думають, що це рідкісний витвір мистецтва вісімнадцятого століття. Ти в порядку, — сухо сказав я.

Насправді картина проіснувала менше двох десятків років.

Дивно, як легко було підробити «безцінні» витвори мистецтва і документи, що підтверджують їхню справжність.

— Я осліпну, якщо буду дивитися на це чудовисько щодня, — Данте провів великим пальцем по нижній губі. — До речі, про чудовиськ. Сьогодні вранці Медігана офіційно вигнали з «Вальгалла».

Атмосфера змінилася під вагою нової теми.

— Ну й допобачення.

У мене не залишилося симпатії до нафтового магната, якому нині пред’являють позов півдюжини колишніх співробітниць за сексуальні домагання та насильство.

Медіган завжди був слимаком. Це було вперше, коли його притягнули до відповідальності.

Клуб «Вальгалла» пишається своїм ексклюзивним членством тільки на запрошення для найбагатших і найвпливовіших людей у світі. Багато з цих членів, включно зі мною, займалися менш ніж легальною діяльністю.

Але навіть у клубу були свої обмеження, і він безумовно не хотів бути втягнутим у медійний цирк навколо суду над Медіганом.

Я був тільки здивований, що вони не заслали його раніше.