Страница 115 из 167
— Хто? — його тон був спокійним, майже приємним, але в ньому було щось таке, що викликало в мене арктичний холод.
Моє тіло зрадило тихий голос, який попереджав мене не говорити йому.
Я інстинктивно кинула погляд у бік бару, де чоловік, який торкався до мене, чіплявся до жінки з байдужим виглядом.
Крістіан простежив за моїм поглядом.
— Я зрозумів, — його інтонація не змінилася, але передчуття ковзнуло по моєму хребту, як прохолодна луската шкіра змії.
Деякі люди горіли жаром, коли злилися, але Крістіан ставав спокійнішим. Чим тихішим він ставав, тим більше треба було хвилюватися.
— Нічого страшного, — з тривогою сказала я. Я не хотіла, щоб він робив щось, що могло б накликати на нього неприємності або про що він міг би потім пошкодувати. —Це було всього лише попутне захоплення. Не варто влаштовувати сцену.
— Я не буду влаштовувати сцени, — Крістіан поставив свій порожній келих з-під шампанського на найближчий столик із непроникним виразом обличчя. — Насправді, я закінчив тут. Ти готова піти?
Я кивнула і зітхнула з полегшенням. Слава богу.
Між отупляючими розмовами і придурком, який не міг тримати себе в руках, я була готова залишити ніч позаду.
Проте, коли ми вийшли з будівлі і підійшли до машини Крістіана, я не могла позбутися відчуття, що той, хто підняв мою внутрішню тривогу раніше, був не людиною, яка мацала мене, а кимось зовсім іншим.