Страница 106 из 167
Зйомка. Я майже забула про вечірку Delamonte ввечері.
— Ем… — я шукала відповідь крізь серпанок. — О восьмій.
— Вже майже сьома, — Крістіан провів великим пальцем по моєму стегні. — Ми повинні скоро повернутися.
— Правильно, — я намагалася приховати своє розчарування, коли він поставив мене на ноги.
— Тобі має подобатися ця сукня, — сказав він, коли я одягла купальник і накинула на нього сукню, в якій була на зйомках. Біла бавовняна тканина з лимонним принтом була однією з моїх улюблених. — Ти одягала її п’ять разів від початку весни.
Моє дихання затріпотіло в грудях, а потім вирвалося в здивованому видиху.
— Я не знала, що ти помічав, у що я була одягнена.
— Я все в тобі помічаю.
Цього разу не було переривчастого дихання. Дихання не було взагалі, тільки усмішка, яку неможливо було стримати, і легке запаморочення, яке підняло б мене просто з землі, якби присутність Крістіана не приковувала мене до його боку.
Я не відповіла, але кайф переслідував мене аж до нашого готелю.
***
Однак, щойно я почала готуватися до вечірки на честь весілля, запаморочення поступово розвіялося, залишивши порожнечу, в яку мої сумніви могли заповзти, наче комахи-падальщики.
Я цілувалася з Крістіаном.
Крістіан, мій фальшивий хлопець.
Крістіан, людина, яка прямо сказала мені, що не вірить у кохання.
Крістіан, який підпалив моє серце, навіть коли голос у моїй голові попередив, що вогонь може знищити мене зсередини, якщо я не буду обережна.
Я не тільки поцілувала його, я попросила його поцілувати мене після того, як дозволила йому довести мене до оргазму на пляжі під час робочої поїздки.
Що я зробила?
Ось чому мені не можна було залишатися наодинці зі своїми думками. Я зіпсувала кожен хороший момент, проаналізувавши його до смерті.
Я одягла сережки.
Все чудово. Все буде добре.
— Ти маєш чудовий вигляд.
Моє серце тьохнуло. Я повернула голову і мої сумніви знову відступили в тінь, коли я побачила Крістіана, який притулився до одвірка і спостерігав, як я готуюся.
Дрімаючий жар у його очах освітив доріжку крихітних вогнів на моїй шкірі, а пам’ять про те, що ми зробили раніше, пульсувала між нами, як жива істота.
Якби нам не довелося покинути пляж...
— Дякую, — мій голос став більш хрипким, ніж зазвичай. Я повернулася до дзеркала і прибрала волосся з шиї. — Застібнеш?
М’який звук його кроків відповідав стуку мого пульсу.
—Я люблю цю сукню на тобі, — його погляд ковзнув по моїй шовковій сукні електричною ласкою.
Дихай.
— Я думала, ти не віриш у кохання, — піддражнила я.
— Ти маєш рацію. Це було неправильне слово, — Крістіан торкнувся мого попереку, коли його очі зустрілися з моїми в дзеркалі.
— Тому що любов звичайна. Земна. А ти, Стелло... — м’який скрегіт блискавки наповнив повітря, коли він протягнув її вгору по моєму хребту одним вишуканим, болісно повільним ковзанням.
Моє дихання вирвалося з легень як від чуттєвості руху, так і від грубої близькості його наступних слів.
— Ти незвичайна.