Спотворені ігри

35. РІЗ

Як і очікувалося, весілля принца Ніколая та Сабріни перетворилося на божевільню. Половина доріг міста була перекрита, над головою проносилися гелікоптери, що знімали процесію з повітря, а тисячі людей юрмилися на вулицях, прагнучи побачити казку, що розгортається в реальному житті. Преса злетілася з усього світу, затамувавши подих, висвітлюючи кожну деталь — від довжини шлейфу весільної сукні Сабріни до списку зіркових гостей. Єдиними репортерами, допущеними на церемонію, були представники національної газети та телерадіомовної компанії Ельдорри, які отримали ексклюзивні права на перший репортаж, але це не завадило решті боротися за найкращий вигляд ззовні церкви.

Бріджит провела весь день, займаючись тим, чим займаються подружки нареченої. Поки вони готувалися в кімнаті для наречених, я чергував у холі разом із охоронцем Сабріни Джозефом, який також був американським підрядником, оскільки Ніколай відмовився від прав на королівську гвардію, коли зрікся престолу.

Поки Джозеф захоплено розповідав про подвиги свого попереднього клієнта — непрофесійно, звичайно, але я не був його начальником, — я спостерігав за обстановкою. У такий важливий день, як сьогодні все могло піти не так.

На щастя, все було тихо, і незабаром двері відчинилися, Сабріна вийшла, сяючи у своїй шикарній білій сукні та фаті. Подружки нареченої вийшли слідом за нею, а Бріджит залишилася позаду.

На ній була така ж блідо-зелена сукня, як і на інших подружках нареченої, але вона сяяла так, як ніхто інший. Мої очі затрималися на тіні її декольте і на тому, як сукня обіймала її стегна, перш ніж я перевів його на її обличчя, і моє дихання застрягло в горлі.

Половину часу я не міг повірити, що вона існує.

Бріджит усміхнулася мені потай, проходячи повз, і окинула мій костюм і краватку оцінюючим поглядом.

— Гарно виглядайте, містере Ларсен, — пробурмотіла вона.

— Як і ви, — я пішов за нею і понизив голос до ледь чутного, — не можу дочекатися, щоб потім зірвати з тебе цю сукню, принцесо.

Вона не відповіла, але я бачив достатньо її профіль, щоб помітити рум'янець на її щоках.

Я посміхнувся, але мій гарний настрій продовжився недовго, бо коли ми увійшли до зали одружень, першим, кого я побачив, був Стефан, трясця його матері, Гольштейн, що сидів на одній з передніх лав. Блискучі туфлі, волосся укладено, а очі спрямовані на Бріджит.

Я був упевнений, що він трахає ту жінку, з якою ми бачили його в готелі, але якщо він не перестане так дивитися на Бріджит, я вирву йому язик і задушу його ним до смерті.

Я змусив себе зосередитись на церемонії, а не на жорстоких думках, що рояться у моїй голові. Цього не було в інструкціях Елін, але я вважав, що вбивство високоповажного гостя в розпал королівського весілля не схвалюється.

Бріджит зайняла своє місце біля вівтаря, а я залишився в тіні, поглинаючи її. Вона стояла збоку, обличчям до мене, і коли Ніколай і Сабріна вимовляли свої клятви, вона спіймала мій погляд і подарувала мені ще одну зі своїх маленьких усмішок, настільки тонку, що її можна було не помітити, якщо не стежити за кожним її мікровиразом.

Мої плечі розслабилися, а рот підвівся у примарній усмішці.

Момент, призначений тільки для нас, украдений під носом у сотень людей у найбільшій церкві Атенберга.

Після закінчення церемонії всі поїхали до бальної зали палацу на грандіозний перший прийом. Другий, більш інтимний вечірній прийом відбувся у Толоуз-Хаус, новій резиденції Ніколая та Сабріни, розташованій лише за десять хвилин ходу від палацу. Запрошення отримали лише двісті найближчих друзів та родичів сім'ї, преса не допускалася.

Саме тут гості по—справжньому розпустилися... і саме тут мені довелося спостерігати, як Бріджит та Стефан танцюють разом. Одна з його рук лягла їй на поперек, і вона посміхнулася до чогось, що він сказав.

Ревнощі вп'ялися в мене пазурами, гострі й безжальні.

— Вони гарна пара, — сказав Джозеф, простеживши за моїм поглядом. — Принцеса та герцог. Казкове лайно, — він похитав головою і посміхнувся. — Шкода, що вона ніколи б не обрала такого звичайного як ти чи я, га? Я б трахнув...

— Будь обережним у своїх подальших словах, — смертельна нотка пронизала мої слова, — бо це буде останнє, що ти скажеш.

Стефан може бути недоторканним, але Джозеф? Я міг би розірвати його на частини та використати його кістки щоб нагострити свої зуби.

Він, мабуть, теж це знав, бо замовк і відсунувся від мене на дюйм.

— Це був жарт, — промимрив він. — Ти надто серйозно ставишся до своєї роботи, чи не так?

— Вияви трохи поваги. Це коронована принцеса.

— А ти не вартий навіть витирати бруд із її туфель.

Як, чорт забирай, Сабріна виявилася з Джозефом як охоронцем? У цієї людини був соціальний такт, як у цегли, і це кажу я, людина, яка не могла — і не стала б — цілувати дупу, якби хтось приклеїв мої губи до неї.

Джозеф був досить розумний, щоб не говорити знову. Він стояв за кілька футів від мене з похмурим виразом обличчя, але мені було начхати, чи образився він. У мене були інші турботи.

Пісня змінилася, але Стефан і Бріджит залишилися на танцполі. Я знав, що вона залишилася з почуття соціальної відповідальності, але бачити їх разом було не менш приємно, тим більше, що Джозеф мав рацію. Вони справді

були

добре підібраною парою. Бріджит, ангельська та царствена. Стефан, охайний і галантний у своєму шикарному смокінгу.

Потім був я, татуйований і покритий шрамами, переслідуваний тим, що я зробив, кров'ю на моїх руках.

На загальну думку, Стефан був найкращим і легшим варіантом для Бріджит. Її дід, палац, преса... всі вони пускали слини від любовної історії принцеси та герцога.

Мені було начхати.

Бріджит була моєю.

Вона не належала мені, але я все одно забирав її. Її сміх, її страхи, її радість та її біль. Кожен дюйм її тіла та биття її серця. Все моє.

І з мене було досить спостерігати за нею в обіймах іншого чоловіка.

Я залишив своє місце і пройшовся по танцполу, не звертаючи уваги на протестуючий вигук Джозефа. Я порушував усі правила протоколу, але було вже пізно, і більшість гостей були вже надто п'яні, щоб звертати на мене увагу. Я був найманим працівником, на якого більшість із них не звертали уваги, і в цьому випадку це пішло мені на користь.

— Ваша Високосте, — у моєму рівному голосі промайнула похмура нотка, — вибачте, що перериваю, але дзвонила Джулз. В нас надзвичайна ситуація.

Я тримав телефон Бріджит, поки вона танцювала, тож виправдання мало сенс.