Страница 94 из 139
Я не хотів казати ці слова. Вони просто випали, начебто були там весь цей час і чекали відповідного моменту, щоб дати себе знати.
Смішно, але я не засмутився і не зніяковів, хоча вони були надто близькі до сповіді, щоб мене це влаштовувало. Вони просто були правильними.
Все з Бріджит було правильно.
— Я знаю, — сказала вона, така м'яко і тепло, що здавалося, ніби вона знаходиться поруч зі мною і пестить мене, — я довіряю тобі.
Настала напружена тиша, сповнена іншими, несказаними словами, які чекали свого часу, і моє серце забилося, ніби попереджаючи мене не облажатися.
— Ми пройшли довгий шлях, чи не так? — промовив я, нарешті розриваючи напругу, перш ніж я зробив або сказав щось, про що потім шкодуватиму. Те, що жоден із нас не був готовий визнати, — від бійки, як кішка з собакою, до траху, як…
—
Різ
.
— Що? Ти дозволила мені відлизати тобі на троні, але я не можу сказати слово «
трах
».
— Ти неможливий, — веселість пом'якшила її повчальний тон, — я… — я почув стукіт на задньому фоні, а потім приглушені голоси. Бріджит, мабуть, прикрила телефон рукою. — Вибач, це була Сабріна, — сказала вона, її голос став яснішим. Мені треба йти, але ми побачимось завтра, — її голос став ще м'якшим, — на добраніч, містере Ларсен.
— Добраніч принцесо.
Я почекав, поки вона повісить слухавку, перш ніж закінчити розмову.
Я стояв довгий час, мої думки були наповнені образами вже відомої білявки, поки я оглядав свій королівський гостьовий будинок в Ельдоррі і думав, як, чорт забирай, я опинився там, де опинився.