Страница 92 из 139
Він нахилився і прошепотів:
— Я посаджу тебе он на той милий маленький трон і їстиму твою красиву кицьку, поки ти не попросиш мене зупинитися.
Я охнула від сміху, коли він підняв мене і перекинув через плече з легкістю ляльки.
— Ти не можеш! Ніхто не може сидіти на троні, окрім монарха.
Різ посадив мене на золоте і оксамитове крісло.
— Колись він стане твоїм. Краще звикнути до цього, — сказав він. — Що ти відчуваєш?
— Я… — я озирнулася. З цієї точки кімната здавалась іншою. Більшою, більш страшною, — дивно. І страшно. Але... не так страшно, як я гадала.
У моїй уяві трон був настільки великий, що я ніколи не зможу в нього вирости, але тепер, коли я справді сиділа в ньому? Він здавався керованим.
— Бо ти готова до цього, — Різ сказав це так, ніби це було навіть не питання. — Ти — королева, і не дозволяй нікому говорити тобі протилежне. Включаючи саму себе.
Мій рот розплющився, а серце розтануло в калюжі.
— Якщо ти колись відмовишся від роботи охоронця, ти зможеш заробляти на життя як мотиваційний оратор.
Він посміхнувся.
— Не мотивація, просто правда. Трон тобі підходить. А тепер... — він став переді мною на коліна і розсунув мої стегна, — як я можу служити вам, Ваша Високосте?
Жар охопив моє тіло, коли він стягнув з мене спідню білизну.
— Різ, — шипіла я, мій пульс частішав від суміші бажання та тривоги, — хтось нас зловить.
Шанси були невеликі, але вони не були нульовими.
Від його вовчої усмішки у мене підкосилися пальці на ногах.
— Тоді нам краще зробити так, щоб це того вартувало. Хм, принцесо?
Я не встигла відповісти, як він закинув мої ноги собі на плечі, опустив голову між моїх стегон, і всі мої протести розсипалися на порох.
Різ пожирав мене з голодом людини, що заблукала в пустелі, смоктав мій клітор і проникав в мене язиком, поки мій зір не затуманився. Я звивалася і хникала, наполовину зісковзнувши з трону, поки мої ноги не опинилися в нього на плечах, а його міцна хватка на моїх стегнах була єдиною, що утримувало мене від падіння.
Занадто багато. Недостатньо. Скрізь. Більше.
Я не могла мислити здорово.
Мій стогін луною віддавався в кімнаті, відбиваючись від гобеленів і портретів попередніх королев і королів, всі з яких несхвально дивилися на мене, поки мій охоронець язиком трахав мене до безпам'ятства на троні.
Він сильно засмоктав мій клітор, і я скрикнула від надлишку відчуттів. Я спробувала відсторонитися, але руки Різа стиснулися навколо моїх стегон, як залізні окови, змушуючи мене не рухатися, поки моє тіло не билося в конвульсіях і не розпалося на частини.
Перш ніж я встигла зібратися з думками, він підвівся і опинився всередині мене, його велике тіло закривало мене від сторонніх очей, якби хтось увійшов, а його член входив у мене з такою силою, що крісло з кожним поштовхом відхилялося назад.
Так неправильно.
Це було так неправильно, але я не могла змусити себе турбуватися, коли Різ схопив мене за щиколотки і знову поклав мої ноги собі на плечі, зігнувши мене майже навпіл.
— Ось як слід поводитися з королевою, — сказав він, його очі потемніли та хижо опустилися з мого обличчя на те місце, де його член входив і виходив з мене, — хіба ти не згодна?
— Ммм...мгг… — я стогнала щось незрозуміле, не в силах говорити.
Думати
.
Я була чистою сенсацією, вогнем всередині та зовні, і останньою зв'язною думкою, яку я встигла до того, як черговий вулкан вивергся і розплавив мене в ніщо,
іноді добре бути королевою.