Страница 87 из 139
30. РІЗ
Я був залежним.
Я, людина, яка все своє життя уникала більшості речовин, що викликають залежність — наркотиків, куріння, алкоголю, навіть цукру, якоюсь мірою — знайшла єдине, перед чим я не міг встояти.
Сила, стійкість і світло, ув'язнені в п'яти футах дев'яти дюймах кремової шкіри та холодного спокою, приховували під собою вогняне серце.
Але, чорт забирай, вона була залежністю, від якої я ніколи не хотів лікуватися.
— Ти збираєшся намалювати мене, як одну зі своїх француженок? — піддражнила Бріджит, витягнувши руки над головою.
Мій член підстрибнув від інтересу побачивши її на дивані, оголеною, хоча, чесно кажучи, було дуже мало речей, які робила Бріджит, що
не
зацікавити б мій член.
Вона мала рідкісний вихідний після ранкових зустрічей, ми провели весь день у номері готелю на околиці Атенберга. Якби хтось запитав, Бріджит сказала б, що у неї був день спа, але насправді ми тільки й робили, що трахались, їли і знову трахались. Це було найближче до справжнього побачення, яке ми колись отримували та
могли
отримати.
— Обережніше з дразнилками, принцесо, якщо не хочеш отримати бородавку на своєму портреті, — пригрозив я.
Вона посміхнулася, і це видовище вразило мене, як удар у живіт.
Я ніколи не стомлюся від її посмішок. Її
справжні
посмішки, а не ті, що вона показувала публіці. Я бачив Бріджит оголеною, в шикарних сукнях і в нижній білизні, але вона ніколи не була прекраснішою, ніж коли була сама собою, позбавлена всіх удаваннь, які змушував її носити титул.
— Ти б не став, — вона повернулася і підперла підборіддя руками, що лежали на спинці дивана, — ти надто перфекціоніст у своєму мистецтві.
— Це ми ще подивимось, — але вона мала рацію. Я був перфекціоністом у своєму мистецтві, і картина, над якою я працював зараз, могла стати моєю улюбленою, не рахуючи її картини в Коста-Ріці, яка остаточно зламала мій творчий блок. — Хм, давай подивимось. Я додам третій сосок тут... волохату бородавку там…
— Зупинися! — Бріджит засміялася, — якщо ти збираєшся намалювати мені бородавки, то хоча б намалюй їх десь у непомітному місці.
— Добре. На твоєму пупку.
Цього разу я був єдиним, хто сміявся, коли вона жбурнула в мене подушкою.
— Роки буркотливості, і раптом у тебе з'явилися жарти.
— У мене завжди були жарти. Я просто ніколи їх не розказував, — я затіняв її волосся. Воно розсипалося по спині, слідуючи витонченому вигину шиї та плечей. Її губи розійшлися в невеликій усмішці, а очі виблискували пустощами. Я доклав усіх зусиль, щоб зробити малюнок вугіллям реалістичним, хоча ніщо не могло зрівнятися з реальністю.
Ми поринули в затишну мовчанку — я робив начерки, Бріджит спостерігала за мною з м'яким, сонним виразом обличчя.
Я був більш розслаблений, ніж будь-коли, незважаючи на те, що все ще був у стані підвищеної готовності до того, що хтось може пробратися до мого будинку. Я оновив систему безпеки та додав приховані камери, зображення з яких надходило прямо на мій телефон. Поки нічого незвичайного не сталося, тож залишалося тільки чекати та спостерігати.
Поки що я насолоджувався одним із рідкісних моментів, які ми з Бріджит могли провести разом, не турбуючись про те, що нас хтось застукає.
— Ти колись показуєш своє мистецтво комусь? — запитала вона через деякий час. Захід сонця наближався, і золотисте світло пізнього вечора огорнуло її потойбічним сяйвом.
— Я показую його тобі.
— Окрім мене.
— Ні, — навіть Крістіан не бачив моїх начерків, хоча знав про їхнє існування. Те саме з моїм старим терапевтом.
Бріджит підвела голову, її губи здивовано розійшлися.
— То я...
— Перша людина, якій я показав? Так, — я зосередився на завершенні свого начерку, але відчував на собі тяжкість її погляду.
— Містер Ларсен.
— Так? — промовив я, вловивши чуттєву нотку в її голосі.
— Йди сюди.
— Ти наказуєш мені?
Бріджит знову посміхнулася.
— Можливо. У мене проблема і мені потрібна твоя допомога.
Зітхнувши, я відклав олівець.
— Ти не маєш проблем. Ти
це
проблема.
Я підійшов до дивана, і вона заверещала, коли я підняв її і посадив на коліна. Мій член притулився до її кицьки, нас розділяла тільки тканина моїх трусів.
— Я тут. Що тепер?
— Тепер... — вона піднялася навколішки, щоб стягнути мої труси, — ти допоможеш мені. Я трохи збуджена.
Я з шипінням видихнув, коли вона опустилася на мій член.
— Ти ненаситна, — така царствена на людях, Бріджит була справжнім феєрверком у спальні. Чи у вітальні, чи в душі, чи на кухні.
Її усмішка розширилася.
— Тобі це подобається.
Моя усмішка переросла в стогін, коли вона увійшла до вишуканого ритму.
— Так, принцесо. Мені подобається, — я спостерігав за нею, отримуючи майже таке ж задоволення від збудження на її обличчі, як і від відчуття її кицьки, що захоплює мене.
Через півгодини, після того як ми обоє захекалися і наситились, я обійняв її, коли ми лежали на дивані. Це був мій улюблений тип моментів з Бріджит — спокійні моменти, коли ми могли просто побути разом. У нас їх було так мало.
— Звідки це у тебе? — вона провела пальцями по шраму на моїй брові. — Ти ніколи не розповідав мені про це.
— Вдарився об стіл, — я розсіяно погладив руку Бріджит. — Моя мати розлютилася і вдарила мене ззаду. Я впав. Мені пощастило, що не потрапив у око, а то був би чортовим пародистом-піратом.
Бріджит не посміхнулася на мою невдалу спробу пожартувати. Натомість вона знову провела пальцями по шраму, а потім притулилася до нього губами в ніжному поцілунку, як вона зробила в Коста—Ріці зі шрамами на моїй спині.
Я заплющив очі, у грудях було важко і тісно.
Я говорив про свою матір з Бріджит більше, ніж з кимось іншим, включаючи мого старого психотерапевта. Це було вже не так важко, але Бріджит вміла робити легкими навіть найважчі для мене речі.
Розслабитися. Поговорити. Сміятися. Прості речі, які допомогли мені знову відчути себе майже людиною.
— Ти колись думав про те, щоб знайти свого батька? — запитала вона. — Для завершеності.
— Думав про це? Так. Чи діяв? Ні, — якби я захотів, то міг би розшукати батька хоч завтра. Крістіан не раз казав мені, що йому потрібно не більше кількох натискань на кнопку, щоб відкопати для мене цю інформацію, але мені це було нецікаво. — Я не маю жодного інтересу зустрічатися з ним. Якби я це зробив, мене, мабуть, заарештували б за вбивство.