Спотворені ігри

— Тобі не потрібна корона, щоб бути королевою, принцесо.

Слова ковзали моєю шкірою, залишаючи за собою слід з мурашок. Я дозволила собі вбрати їх протягом хвилини, перш ніж змінити тему, з болем усвідомлюючи, ким і чим ми були.

Тремтіння заборонене.

— Тобі подобається подорож? — запитала я. — Приємно опинитися за містом.

Його посмішка померкла.

— Непогано.

— Просто непогано? — можливо, я була необ'єктивною, але Ельдорра була прекрасною, і ми відвідали деякі з найприголомшливіших регіонів країни.

Він знизав плечима.

— Я не найбільший шанувальник Ельдорри. Я мало не відмовився від цієї роботи, щоб не відвідувати її.

— О, — я спробувала не ображатися. У мене не вийшло. — Чому?

Ельдорра була як Швейцарія чи Австралія. Не всі її любили, та ніхто не ненавидів.

Мовчання затягнулося на кілька довгих ударів, перш ніж Різ відповів.

— Мій батько був ельдорранцем, — сказав він, його голос був рівним і беземоційним, — він обіцяв моїй матері, що привезе її сюди і вони житимуть довго та щасливо. Вона ніколи не розлучалася з цією мрією, навіть коли він поїхав і стало ясно, що він не повернеться. Вона весь час говорила про Ельдорру, про те, як вона збирається покинути наше лайнове містечко і переїхати сюди. У неї по всьому будинку були листівки та журнальні статті про це місце. Це було все, що я чув, як ріс. Ельдорра, Ельдорра, Ельдорра. Вона любила ті мрії про цю країну більше, ніж мене, і я виріс у ненависті до неї. Вона стала символом всього, що було поганого у моєму дитинстві. Проте, зрештою, я міг би подолати свою огиду, але...

Рука Різа стискалася і розтискалася на його коліні.

— Одне з моїх останніх призначень було спільною місією. І в США, і в Ельдоррі були агенти, упіймані терористичною групою, яку вони відстежували, і ми мали їх повернути. З дипломатичних міркувань ми мали тримати нашу місію в секреті, що означало відсутність підтримки з повітря. Ми були глибоко на ворожій території, у меншості та без зброї. Нашою головною перевагою був елемент несподіванки.

Холодне передчуття текло по моїй спині.

— У ніч місії один із ельдорранських солдатів — нахабний, запальний тип — відступив від плану. Ми спочатку конфліктували, і він ненавидів, що ми використовуємо мій план, а не його, — вираз обличчя Різа був похмурим, — замість того, щоб дочекатися мого сигналу, як ми домовлялися, він відкрив вогонь, коли побачив, що один із лідерів групи залишає комплекс. Той, хто відповідав за тортури ув'язнених, згідно з нашими даними. Це було гучне вбивство... але це не було нашим пріоритетом, і це здало наше місце розташування. Після цього все пішло коту під хвіст. Нас завалили, і з восьми чоловік у моєму загоні вижили троє. Агенти також не вижили. Це була цілковита кривава різня.

Його слова торкнулися моєї пам'яті. Кілька років тому підрозділ ельдорранських солдатів було знищено під час невдалої спільної місії. Ця подія висвітлювалася в новинах без зупинки протягом тижня, і я впевнена, що це була та сама місія, про яку казав Різ.

Жах і співчуття охопили мої груди.

— Мені дуже шкода.

Я повинна бути вірна Ельдоррі, і я

була

вірна, але вірність не означає сліпоту. Всі помиляються, і в разі Різа помилка солдата коштувала йому життя тих, кого він любив.

— Не варто. Це не твоя провина, — Різ провів рукою по обличчю, — це сталося багато років тому, і так, це посилило мої чортові проблеми з Ельдоррою, але що минуло, те минуло. Тепер із цим нічого не поробиш.

Ми знову замовкли, кожен занурившись у свої думки, перш ніж я набралася сміливості і запитала:

— Чому ти погодився стати моїм охоронцем? Якщо ти знав, що це означає потребу відвідувати Ельдорру.

Вираз обличчя Різа пом'якшав і перетворився на усмішку.

— У тебе дуже гарне обличчя, — його усмішка розширилася від мого невдоволеного зітхання. — Я не знаю. Напевно, на той момент мені здалося, що це правильно.

— Ми завжди опиняємось там, де нам судилося бути, — м'яко сказала я.

Його очі затрималися на моїх.

— Може бути.

Він ненавидів Ельдорру, але не лише погодився на цю роботу, а й переїхав сюди назавжди. Заради мене.

— Ну… — я змусила себе посміхнутися, навряд чи чуючи себе за гуркотом свого серця, — мені пора йти спати. Завтра рано вставати.

Різ піднявся, коли я піднялася.

— Я проведу тебе до твоєї кімнати.

М'який скрип дерев'яних сходів під нашими ногами змішувався зі звуками нашого дихання — мого поверхового, глибокого та рівного дихання Різа.

Чи відчував цей, електричний струм, що проходить між нами? Чи це було тільки в моїй уяві?

Можливо, ні, бо коли ми прийшли до моєї кімнати, я не відчинила двері, а він не пішов.

Мурашки покрили моє тіло — чи то від близькості Різа, чи то від кондиціонера, що працює в коридорі.

Навіть коли тебе нема, ти скрізь. У моїй голові, у моїх легенях, у моїй чортовій душі.

Його зізнання на парковці луною віддавалося в моїй голові. З того часу ми не говорили про ту ніч, але, можливо, нам і не потрібні були слова.

Очі Різа опустилися на мої груди. Я простежила за його поглядом і вперше помітила, наскільки тонкою була моя блузка. На мені був мереживний бюстгальтер, але соски були такими твердими, що виразно проступали крізь два шари тонкого матеріалу.

Я повинна була йти, але розплавлений погляд Різа тримав мене на місці, стираючи колишній холод і залишаючи після себе глибокий, пекучий біль.

— Знаєш, що ти сказала раніше? Про те, що ми завжди опиняємось там, де нам судилося бути? — він провів рукою по моїй шиї, і моє серце так сильно стукнуло об грудну клітку, що я наполовину очікувала, що воно вистрибне з грудей і потрапить до його обіймів.

Я не могла змусити себе говорити, але мені вдалося лише трохи кивнути.

Тяжкість повітря пестила мене, як дотик сміливого коханця, і в глибині душі я

розуміла

, що стою на небезпечному краю прірви. Найменший мій рух, і я впаду.

Питання полягало в тому, чи хочу я врятувати себе, чи задоволення буде коштувати можливого болю.

— Можливо… — дотик Різа пробіг по моїй шиї та вигину плеча. Я здригнулася, і моя шкіра вкрилася тисячею нових мурашок, — мені завжди судилося знайти шлях до тебе.

О Боже.

Кожна унція кисню зникла з моїх легень.

— Тобі краще піти до своєї кімнати, принцесо, — його голос був сповнений гравієм, темний і грубий. — Іди до своєї кімнати і зачини двері.

Я похитала головою.

— Я не хочу.