Спотворені ігри

26. БРІДЖИТ

Мій дідусь хотів знати, як пройшло моє побачення зі Стефаном.

Це було доречно. Король викликав мене до свого кабінету відразу після мого повернення до палацу, щоб я могла докладно розповісти йому про своє перше побачення з майбутнім герцогом Голштейнським та потенційним майбутнім принцем-консортом. Він також вибачився за те, що не включив мене до «екстренної» наради з податкової реформи, яку Ерхолл скликав в останню хвилину. Я була впевнена, що Ерхолл зробив це, знаючи, що я не зможу бути присутньою через побачення зі Стефаном, але я не могла цього довести.

Едвард, тим часом, був упевнений, що Стефан —

той самий.

На підставі чого, я точно не знала, але передбачала, що титул, фотогенічна зовнішність і дипломатична манера поведінки Стефана мають якесь відношення до цього.

Мій дідусь був не єдиним. Преса і публіка

божеволіли

від наших фотографій на ковзанці, і всі вже міркували про наші «бурхливі відносини», хоча я розмовляла зі Стефаном всього два рази в житті.

Тим не менш, Елін наполягла на тому, щоб я скористалася увагою та призначила ще одне побачення. Воно мало бути «приватним», без репортерів, щоб створити ілюзію близькості, але пізніше «просочилося» би у пресу. Я погодилася, хоча б тому, що вона мала рацію. Заголовки «Принцеса на півставки» зникли, змінившись міркуваннями, що затаїли подих, про нове «кохання» в моєму житті.

Якби вони тільки знали.

Теоретично Стефан був би ідеальним чоловіком. Він був красивий, розумний, добрий і веселий, і він був найкращим варіантом з усіх так званих холостяків, які були присутні на балу на честь мого дня народження.

Була лише одна проблема: жодної хімії.

Нічого. Жодної хімії.

У мене був такий самий романтичний інтерес до Стефана, як і до сукулента у моїй кімнаті.

— Це тому, що ти ще не поцілувала його, — сказала Мікаела, коли я розповіла їй про свою дилему, — лише поцілунок. По одному поцілунку можна дізнатися про все.

Можливо, вона має рацію.

Отже, наприкінці другого побачення зі Стефаном я набралася сміливості і поцілувала його, хоч це здавалося зарано. Але завтра він їхав до Преорії, і мені

треба

було знати, чи піде справа далі. Я не могла витрачати тижні на роздуми.

— Маю зізнатися, я був здивований, що ти захотіла зустрітися знову так скоро після нашого першого побачення, — він сором'язливо посміхнувся, — приємно здивований.

Ми пройшли через велику опалювану оранжерею Королівського ботанічного саду. Пишні квіти цвіли за кожним кутом, наповнюючи повітря своїм солодким ароматом, а нитки світильників мерехтіли над головою, наче крихітні зірки. Це була така романтична атмосфера, наскільки можна було сподіватися, і я постаралася зосередитися на Стефані, а не на моєму похмурому охоронці, який стежив за кожним нашим кроком.

Якби поглядом можна було вбивати, Різ уже давно б уклав Стефана на шість футів під землю.

Це була ще одна причина, через яку я не наважувалася поцілувати Стефана. Мені здавалося... неправильним робити це у присутності Різа.

Боже, шкода, що я не продумала все заздалегідь.

— Мені було весело, — сказала я, коли зрозуміла, що ще не відповіла, — дякую, що погодився, хоч я впевнена, що ти зайнятий підготовкою до завтрашньої поїздки.

— Само собою.

Стефан усміхнувся.

Я посміхнулась.

Мої долоні вкрилися потом.

Просто зроби це. Один маленький поцілунок. Тобі нема за що почуватися винною. Ви з Різом не зустрічаєтеся.

— Не знаю чому, але в мене виникло дивне бажання розповісти про всі цікаві факти, які я знаю про квіти, — сказав Стефан. — Чи знаєш ти, що в Голландії сімнадцятого століття тюльпани коштували більше за золото? У буквальному значенні.

Ось що відбувається, коли я нервую. Я починаю говорити будь-які зайві факти.

Тонкий натяк Стефана на те, що він теж хоче поцілунку. Інакше він не мав причин нервувати.

Я непомітно витерла долоні об спідницю.

Не дивись на Різа.

Якби я подивилася, то ніколи б не пройшла через це.

— Це цікаво, — я скривилася, коли зрозуміла, що саме таку відповідь хтось дає, коли знаходить тему нецікавою. — Правда.

Стефан розсміявся.

— Боюсь, є тільки один спосіб завадити мені набриднути вам до смерті своїми квітковими знаннями, Ваша Високосте, — похмуро сказав він.

— І що це? — запитала я, відволікаючись від відчуття, що погляд Різа пропалює дірку в моєму боці.

— Це, — перш ніж я встигла відреагувати, губи Стефана опинилися на моїх, і хоча я знала, що поцілунок буде, я все ще була така приголомшена, що могла тільки стояти.

Від нього виходив слабкий м'ятний смак, а його губи були м'якими, коли вони торкалися моїх. Це був приємний, солодкий поцілунок, такий, на який дивляться камери в кіно і від якого більшість жінок непритомніють.

На жаль, я не була однією із них. З таким успіхом я могла б цілувати свою подушку.

Розчарування напало на мене. Я сподівалася, що поцілунок змінить ситуацію, але він лише підтвердив, що я вже знала. Стефан, за всіх його чудових рис, був не для мене.

Можливо, я наївно вважала, що зможу знайти нареченого, до якого мене тягне

і

чия компанія мені буде подобатись, але мені було лише двадцять років. Як би всі не намагалися мене квапити, я ще не була готова відмовитися від надії на кохання.

Нарешті я зібралася з духом, щоб відступити, але не встигла — гучний гуркіт зруйнував тишу в оранжереї.

Ми зі Стефаном відстрибнули в сторони, і мій погляд впав на Різа, який стояв поряд із розбитим горщиком лілій.

— Рука зісковзнула, — у його голосі не було жодної краплі вибачення.

Це було, якщо не сказати більше, повне лайно. Рука Різа не сковзнула. Може, він і більший за звичайну людину, але рухався зі смертоносною грацією пантери.

Саме цим він нагадував мені зараз пантеру, яка готується накинутися на мимовільну здобич. Напружене обличчя, згорнуті м'язи та очі, спрямовані з лазерною інтенсивністю на Стефана, який ніяково смикнувся під його поглядом.

—

Увага всім гостям, сади закриваються за п'ятнадцять хвилин

, — оголошення пролунало по гучному зв'язку, рятуючи від найнезручнішого моменту в моєму житті, —

Будь ласка, пройдіть до виходів. Сади закриваються за п'ятнадцять хвилин. Відвідувачі сувенірного магазину, будь ласка, завершіть свої покупки.

— Думаю, це знак, — Стефан простяг руку з усмішкою, хоч він насторожено дивився на Різа. — Ну що, ходімо, Ваша Високосте?