Страница 71 из 139
Голова парламенту пильно дивився на мене. Це був високий, худорлявий чоловік з сивим волоссям і очима, як у рептилії, холодними і хижими. Він також був одним із найвпливовіших людей у країні, тому й отримав запрошення, незважаючи на те, що не входив до вікового цензу холостяка.
— Нам із Його Величністю не вистачало вас на вчорашній зустрічі, — сказав він, — ми обговорювали новий закон про податкову реформу, в який, я впевнений, ви зробили б великий внесок.
Я не пропустила глузливий тон. Я іноді була присутня на щотижневих зустрічах мого дідуся з головою парламенту, і Ерхолл неодноразово натякав, що, на його думку, мені там нічого робити.
Він був одним із тих членів парламенту, на яких посилався Едвард, коли казав, що є люди, які не хочуть бачити жінку на троні.
— Справді, — сказала я холодно, — ви вже багато років намагаєтеся ухвалити подібне законодавство, чи не так, пане голово?
Здається
, йому не завадили б нові ідеї.
Рот Ерхолла стиснувся, але його голос був оманливо легким, коли він відповів.
— Сподіваюся, ви отримали насолоду від балу, Ваша Високосте. Полювання на чоловіка, безперечно, є головним пріоритетом для принцеси.
Всі знали справжню мету балу, але ніхто не був настільки дурний або нетактовний, щоб висловити її вголос... крім Ерхолла, який мав достатню владу, щоб йому зійшло з рук образа спадкоємної принцеси на її власній вечірці. Ходили навіть чутки, що він може стати наступним прем’єр-міністром, коли неминуче балотуватиметься на цю посаду.
Я чинила опір бажанню дати йому ляпаса. Це зіграло б йому на руку. Ніхто не буде щасливішим за Ерхолла, якщо мій суспільний імідж постраждає, що й сталося б, якби мене спіймали на нападі на голову парламенту у мій день народження.
— Дозвольте мені бути відвертим, Ваша Високосте, — Ерхолл розгладив свою краватку, — ви прекрасна молода жінка, але для того, щоб бути монархом Ельдорри, потрібно щось більше, ніж гарне обличчя. Ви маєте розуміти політику, динаміку, серйозні
питання
. Ваш брат був підготовлений до цього, а ви навіть не мешкали в Ельдоррі останні кілька років. Чи не думаєте ви, що буде краще, якщо ви передасте обов'язки корони комусь кращому на цю роль?
— Хто б це міг бути? — мій голос сочився отруйним медом, — хтось чоловічої статі, я гадаю.
Неймовірно, що ми ведемо цю розмову, і ніхто ніколи не звинувачував Парламент у тому, що він іде не в ногу з часом.
Ерхолл усміхнувся, не бажаючи давати прямої відповіді.
— Той, кого ви вважаєте найкращим, Ваша Високосте.
— Дозвольте мені внести ясність, пане голово, — моє обличчя було гаряче і почервоніло від приниження, але я протиснулася крізь нього. Я не хотіла принести йому задоволення, побачити, що він заліз мені під шкіру. — У мене немає наміру зрікатися або передавати свої обов'язки будь-кому іншому, —
не має значення, як сильно я цього хочу,
— одного дня я сяду на трон, і вам доведеться відповідати переді мною —
якщо
ви все ще будете при владі, — обличчя Ерхолла потемніло від мого не дуже тонкого підколу. — Тому для всіх буде краще, якщо ми матимемо ввічливі відносини, — я зробила паузу, а потім додала: — на цій ноті я раджу стежити за своїм тоном у розмові зі мною чи будь-яким членом королівської родини. Ви тут гість. От і все.
— Ви… — Ерхолл зробив крок до мене, але потім почервонів і швидко відступив назад.
Різ підійшов до мене, його обличчя не виражало нічого, але очі були похмуріші за грозову хмару.
— Він турбує вас, Ваша Високосте?
Ерхолл глянув на нього, але розважливо промовчав.
— Ні. Голова саме йшов, — я чемно посміхнулася. — Чи не так, пане голово?
Губи голови витончилися. Він кивнув мені і уривчасто сказав, — Ваша Високосте, — після чого повернувся на п'ятах і пішов геть.
— Що він тобі сказав? — від Різа відчутними хвилями виходила загроза, і я була впевнена, що він вистежить Ерхолла і зверне йому шию, якщо я дам добро.
— Нічого такого, що варто було б повторювати. Правда, — повторила я, коли Різ продовжив дивитися на місце, де стояв Ерхолл. — Забудь про нього.
— Він збирався схопити тебе.
— Він би не став, — я не була впевнена, що саме Ерхолл планував зробити до появи Різа, але він був надто розумним, щоб втрачати самовладання на публіці. — Будь ласка, кинь це. Я просто хочу спати. То була довга ніч.
Я не хотіла витрачати сили на Ерхолла. Він того не вартував.
Різ підкорився, хоч і не виглядав щасливим від цього. Втім, він рідко виглядав щасливим.
Він провів мене до моєї кімнати, і коли ми підійшли до дверей, він дістав щось із кишені свого костюма.
— Твій подарунок на день народження, — сказав він буркотливо, простягаючи мені згорнутий аркуш паперу, перев'язаний стрічкою, — нічого надзвичайного, але в мене це було і я подумав, що тобі це сподобається.
У мене перехопило подих.
— Тобі не треба було нічого мені дарувати.
Ми ніколи не купували один одному подарунки на день народження. Максимум, що ми робили, це пригощали одне одного, але й тоді ми вдавали, що це не з нагоди дня народження.
— Дурниці, — Різ дивився, напружуючи плечі, як я акуратно розв'язую стрічку і розгортаю папір.
Коли я побачила, що на ній, я ахнула.
Це була я.
Точніше, мій малюнок у басейні, оточеному пагорбами з океаном вдалині. Голова відкинута назад, на обличчі посмішка, я виглядаю вільніше і щасливіше, ніж будь-коли. Вигин моїх губ, блиск в очах, навіть крихітна родимка під вухом.
Він зобразив усе це у вишуканих, кропітких деталях, і, дивлячись на мене його очима, я вірила, що я найкрасивіша жінка у світі.
— Це не коштовності або щось таке, — сказав Різ, — залиш собі, якщо хочеш, або викинь. Мені все одно.
— Викинути? — я притиснула малюнок до грудей, — ти жартуєш? Різ, це чудово.
Мої слова повисли у повітрі, і ми одночасно зрозуміли, що я знову назвала його на ім'я. Вперше після Коста—Ріки.
Але це було правильно, тому що він
не був
містером Ларсеном. Він був Різом.
І Різ зробив мені найкращий подарунок, який я колись отримувала. Він мав рацію — це
не була
шикарна сумочка або діамантові прикраси, але я б віддала перевагу отримати від нього один ескіз, ніж сотню діамантів від Тіффані.
Кожен міг купити діаманти. Ніхто, окрім нього, не міг намалювати мене так, як він, і від мене не втекло те, що це був перший раз, коли він поділився зі мною своїм мистецтвом.
— Нормально? — він знизав плечима.
— Це не нормально, це
чудово