Страница 70 из 139
Четвертий пункт у списку бажань
Моє дихання було поверхневим у цьому крихітному інтимному кутку палацу. Це було неправильно, влада цього чоловіка наді мною, а я була безпорадна перед своїм серцем, гормонами і нестримною силою, якою був Різ Ларсен.
Після того, що здалося вічністю, але насправді тривало лише кілька секунд, Різ заговорив.
— У мене не було можливості сказати це раніше, — сказав він. — З днем народження, принцесо.
Тук-тук-тук, тук-тук, тук-тук
, — стукало моє серце.
— Дякую.
Він не відпустив моє зап'ястя, і я не просила його про це.
Повітря між нами погустішало від несказаних слів.
Я задавалася питанням, чи спрацювало б це в іншому житті, в іншому світі. У якому я була б просто жінкою, а він — просто чоловіком, не обтяженим правилами та очікуваннями інших.
І я ненавиділа себе за ці думки, тому що Різ ніколи не давав мені жодних ознак того, що я йому цікава, крім фізичного потягу та професійних зобов'язань.
Жодних, за винятком швидкоплинних моментів, коли він дивився на мене так, наче я була всім його світом, і не хотів кліпати.
— І як, тобі подобається бал?
Можливо, мені здалося, але я відчула, як його великий палець погладив м'яку шкіру мого зап'ястя.
Тук. Тук. Тук.
— Він хороший, — я була надто абстрактна тим, що могло чи не могло відбуватися з моїм зап'ястям, щоб придумати найкращу відповідь.
— Просто хороший? —
ось воно.
Ще одне потирання великим пальцем. Я могла б присягнути, — ти провела досить багато часу з графом Фольсером.
— Звідки знаєш, хто з них граф?
— Принцесо, я знаю кожного чоловіка, який навіть
думає
про те, щоб торкнутися тебе. Не кажучи вже про те, з ким ти танцювала. Двічі, — додав Різ, промовивши це слово смертельно м'яко.
Це мало злякати мене, але натомість шкіру поколювало, а стегна стискалися.
Що зі мною не так?
— Це великий талант, — я танцювала з Едвіном лише двічі, бо він наполягав, а я надто втомилася, щоб сперечатися.
Посмішка Різа не доходила до його очей.
— Отже. Граф Фольсер. Це той самий?
— Ні, — я похитала головою, — ні, якщо тільки я не хочу провести залишок життя, слухаючи про його одяг та тренажери.
Різ притиснув великий палець до мого пульсу, що б'ється.
— Добре.
Те, як він це сказав, пролунало так, ніби граф уникнув смерті.
— Я мушу повернутися до танців, — сказала я, хоча це було останнє, чого мені хотілося, — Елін, напевно, божеволіє.
—
Божеволіє
?
Я засміялася своїм першим справжнім сміхом за цю ніч.
— Ти жахливий.
— Але я не помиляюсь.
Це був той Різ, за яким я сумувала. Сухий гумор, проблиски його прихованої м'якості. Це був справжній Різ.
— Як відчуваються двадцять чотири? — спитав він, коли ми йшли назад до бальної зали.
— Як двадцять три, тільки голодніша і втомлена. А як відчувається тридцять чотири? — за ті тижні, що ми були в розлуці, йому виповнилося тридцять чотири роки. Я думала зателефонувати йому в день народження, але в останній момент злякалась.
— Як тридцять три, тільки сильніші і розумніші.
Його губи зворушила усмішка, коли я напівздивовано, напівроздратовано хмикнула.
Коли ми повернулися на бал, Елін чекала на нас біля входу, схрестивши руки на грудях.
— Добре. Ти знайшов її, — сказала вона, не дивлячись на Різа. — Ваша Високосте, де ви були?
— Мені потрібно було до вбиральні, — це була лише напівправда.
— На сорок хвилин? Ви пропустили танець з принцом Диметрієм, який щойно пішов, — Елін зітхнула. — Неважливо. Тут є ще потенційні наречені. Ідіть швидше. Ніч майже закінчилася.
Дякую Богові за це.
Я поновила свої танці. Елін стежила за мною як яструб, а я боялася подивитись у бік Різа, щоб на моєму обличчі не з'явилося щось, чого я не хотіла, щоб він побачив.
— Невже я такий нудний?
— Перепрошую? — я повернула свою увагу до мого нинішнього партнера Стефана, сина герцога Гольштейнського.
— Ви весь час дивитеся через моє плече. Або за моєю спиною відбувається щось захоплююче, або мій глибокий аналіз архітектурного стилю палацу не такий блискучий, як я думав.
Рум'янець зігрів мої щоки.
— Прошу вибачення, — ніхто з моїх попередніх партнерів по танцях не помічав моєї розсіяної уваги, і я вважала, що він теж не помітить, — це було дуже грубо з мого боку.
— Не варто перепрошувати, Ваша Високосте, — очі Стефана скривилися в добродушній усмішці. — Маю визнати, я міг би вигадати тему для розмови кращу, ніж історія неокласицизму. Ось що відбувається, коли я нервую. Я говорю всілякі непотрібні факти.
Я засміялася.
— Є й гірші способи впоратися з нервами, я гадаю.
Моя шкіра раптово спалахнула, і я спіткнулася за секунду, перш ніж зловити себе.
— Ви в порядку? — спитав Стефан, виглядаючи стурбованим.
Я кивнула, змушуючи себе не дивитись на Різа, але я
відчувала
жар його погляду на своїй спині.
Зосередься на Стефані.
Він був найприємнішим партнером по танцях за весь вечір, і він відповідав усім вимогам, які висуваються до принца: веселий, привабливий і красивий, не кажучи вже про благородну кров.
Він мені подобався. Він просто не подобався мені у
романтичному плані.
— Схоже, наш час добіг кінця, — сказав Стефан, коли музика стихла. Ніч нарешті закінчилася, — але, може, ми могли б якось сходити кудись удвох? Нова ковзанка на Нюхаузені дуже мила, і там подають найкращий гарячий шоколад у місті.
Побачення.
Я хотіла відмовитися, тому що не хотіла вводити його в оману, але в цьому і був весь сенс балу знайти чоловіка, а я не могла знайти чоловіка, не зустрівшись з ним спочатку.
— Звучить чудово, — сказала я.
Стефан усміхнувся.
— Чудово. Я зателефоную вам пізніше, і ми погодимо деталі.
— Звучить як план.
Я залишилася вимовити заключну промову, подякувавши всім за участь, і після того, як гості один за одним стали виходити, я поспішила залишити бальну залу, прагнучи піти до того, як Елін зможе наздогнати мене.
Я пройшла половину шляху до виходу, перш ніж хтось перегородив дорогу.
— Ваша Високосте.
Я придушила стогін.
— Лорд Ерхолл.