Спотворені ігри

22. РІЗ

— Отже, ми квити.

Я тримав свій телефон між вухом і плечем, щоб взяти свою валізу з верхньої полиці.

— Я вже казав тобі, що це так.

— Я хочу переконатися, що це пройде, — голос Крістіана просочувався через лінію, його гладкий, лінивий фасад приховував леза для гоління під поверхнею. Це відбивало людину, що ховається за голосом, — ввічливу чарівність, яка могла вбити вас однією рукою і усмішкою на обличчі.

Багато людей не помічали посмішки, поки не ставало надто пізно.

Саме це робило Крістіана таким небезпечним і таким ефективним керівником найелітнішої у світі приватної охоронної агенції.

— Я не знав, що ти так прив’язався до принцеси, — додав він.

Моя щелепа стиснулася від такого натяку, і я мало не перекинув літнього чоловіка в злощасному брудно—коричневому піджаку, поспішаючи покинути літак.

— Я не

прив'язався

. Вона найменш надокучливий клієнт з усіх, що в мене були, і мені набридло чергувати випадкових поп-зірок і розбещених спадкоємиць кожні кілька місяців. Це практичне рішення.

Правду кажучи, я зрозумів, що облажався менше ніж через двадцять чотири години після того, як відмовився від її пропозиції продовжити мій контракт. Я летів назад у Вашингтон і змусив би пілота повернути назад, якби це не призвело до того, що потрапив би до списку осіб, заборонених до польотів, і до дуже неприємного затримання за рішенням уряду США.

Але Крістіану не треба було цього знати.

— Отже, ти переїжджаєш до Ельдорри, країни, яку найбільше ненавидиш, — це було не питання, і він звучав не надто переконливо. — Логічно.

— Я не ненавиджу Ельдорру, — країна була пов'язана з багатьма речами для мене, але я нічого не мав проти місця. Це була моя проблема, а не їх... здебільшого.

Жінка, що йшла поруч зі мною у футболці «I Heart Eldorra» дивилася на мене, а я дивився у відповідь, поки вона не почервоніла і не поспішила пройти повз.

— Як скажеш, — у голосі Крістіана вкралася нотка попередження, — я погодився на твоє прохання, бо довіряю тобі, але не роби дурниць, Ларсен. Принцеса Бріджит — клієнтка. Майбутня королева Ельдорри.

— Ні хріна собі, Шерлок, — Крістіан технічно був моїм босом, але я ніколи не вмів лизати дупу, навіть коли служив в армії. Це призводило мене до неабиякої частки неприємностей. — І ти зробив це не тому, що мені довіряєш. Ти зробив це тому, що я провів останній місяць, розбираючись із

твоїм

лайном.

Якби мені не потрібно було це робити, то після приземлення у Вашингтоні я повернувся б до Ельдорри наступним літаком.

З іншого боку, якби я цього не зробив, Крістіан, можливо, не погодився б потягнути за ті всі ниточки заради мене. Він нічого не робив виключно від душі.

— У будь-якому разі, пам'ятай, навіщо ти тут, — спокійно сказав він. — Ти повинен захищати принцесу Бріджит від тілесних ушкоджень. От і все.

— Я в курсі, — я вийшов з аеропорту, і на мене одразу ж обрушився потік холодного повітря. Зима в Ельдоррі була дуже холодною, але на флоті я пережив і холодніші часи. Вітер мене майже не турбував. — Мені пора.

Не давши йому більше нічого сказати, я завершив дзвінок і зайняв своє місце у черзі на таксі.

Якою була реакція Бріджит, коли вона дізналася про моє повернення? Щаслива? Розлютилася? Байдужою? Вона не відхилила моє прохання про поновлення на посаді охоронця, що було добрим знаком, але я також не був упевнений, що палац залишив їй вибір.

Що б це не було, я впораюсь із цим. Я просто хотів побачити її знову.

Я поїхав, бо вважав це за правильне. Ми домовилися, що те, що сталося в Коста-Ріці, залишиться в Коста-Ріці, і я щосили намагався дистанціюватися. Щоб дати нам обом шанс на боротьбу. Тому що якби ми залишалися поруч один з одним, то опинилися б у місці, яке могло б її знищити.

Бріджит була принцесою, і вона заслуговувала на принца. Я не був ним. Навіть близько ні.

Але мені вистачило одного дня далеко від неї, щоб зрозуміти, що мені все одно. Я не міг діяти відповідно до своїх почуттів, але я також не міг залишатися осторонь, тому я був тут. Бути поряд з нею, не

будучи

з нею насправді, було б особливою формою тортур, але це було краще, ніж взагалі не бути поряд з нею. Останні шість тижнів були підтвердженням цього.

— Ви впустили.

Мої м'язи напружились, і я за п'ять секунд оцінив незнайомця, який підійшов до мене ззаду.

На вигляд йому було трохи більше тридцяти років. Рудувате волосся, дороге пальто і м'які руки — обидві на видноті — людина, яка ніколи не займалася важчою фізичною працею, ніж підняття ручки.

Проте я не втрачав пильності. Він не представляв фізичної загрози, але це не означало, що він не міг становити загрозу в інших відносинах. До того ж, я не дуже добре ставлюся до випадкових людей, що наближаються до мене.

— Це не моє, — я перевів погляд на потрісканий гаманець із чорної шкіри в його руці.

— Ні? — він насупився, — мені здалося, що я бачив, як він випав із вашої кишені, але там так тісно. Мабуть, я неправильно побачив, — він оглянув мене, його карі очі були пронизливими. — Американець?

Я відповів уривчастим кивком. Я ненавидів світські бесіди, і щось у цій людині мене насторожувало. Моя пильність посилилася.

— Я так і думав, — чоловік говорив бездоганною англійською, але у нього був такий самий слабкий ельдорранський акцент, як і у Бріджит, — ви тут у відпустці? Не так багато американців приїжджають сюди взимку.

— По роботі.

— А, певною мірою, я теж повернувся по роботі. Я Андреас, — він простягнув свою вільну руку, але я не рушив з місця.

Я не тиснув руки випадкових незнайомців, особливо в аеропорту.

Якщо Андреас і був уражений моєю грубістю, він цього не показав.

Він сунув руку в кишеню і посміхнувся, але усмішка не досягла його очей.

— Приємного перебування. Можливо, ми ще побачимось.

Для когось це могло звучати доброзичливо чи навіть як підкол. Для мене це пролунало як загроза.

— Може бути, — я сподівався, що ні. Я не знав цього хлопця, але знав, що йому не довіряю.

Я підійшов до початку черги на таксі і не зводив з Андреаса погляду, поки кидав валізу в багажник і називав водієві адресу палацу.

Через затори дорога до величезного комплексу зайняла майже годину, і моє тіло стислося від передчуття, коли з'явилися знайомі золоті ворота.

Нарешті

.

Минуло лише шість тижнів, але здавалося, що минуло шість років.

Це правда, коли люди говорили про те, що не можна усвідомити цінність того, що ти маєш, поки це не втратиш.