Страница 56 из 139
— Ти не проти? — прошепотіла я.
Його м'язи напружилися ще більше, так напружилися, що тремтіли від мого дотику, але він відповів напруженим кивком.
Я поцілувала ще один шрам. Потім ще один.
Все було тихо, крім нерівного дихання Різа та слабкого гуркоту океану вдалині.
Я перестала плакати, але моє серце все ще боліло за нього. За нас. За все те, чим ми ніколи не зможемо стати, тому що живемо у тому світі, в якому живемо.
Але зараз решти світу не існувало, а завтра ще не настало.
Останній шанс.
— Поцілуй мене, — лагідно сказала я.
Його охопило тремтіння.
— Принцесо… — це прізвисько пролунало низько і грубо, з болем, — ми не можемо. Ти моя клієнтка.
— Не тут, — я обхопила його руками і одну долоню поклала йому на груди, де його серце швидко і сильно билося під моїм дотиком, — тут я просто я, а ти — просто ти. Четвертий пункт у списку бажань, містере Ларсен. Пам'ятаєте?
— Ти не знаєш, про що просиш.
— Знаю. Я не п'яна, як у ніч після Borgia. Я точно знаю, що роблю, — я затримала подих. — Питання в тому, чи ти знаєш?
Я не могла бачити його обличчя, але я практично могла відчувати війну, що вирує всередині нього.
Він хотів мене. Я знала, що хотів. Але я не знала, чи цього достатньо.
Вода вирувала навколо нас. Вдалині вибухали феєрверки. А Різ все ще не відповідав.
У той момент, коли я думала, що він закриється від мене і піде, він видав низьку лайку, розвернувся і притягнув мене до себе, і я встигла зробити тільки швидкий вдих, перш ніж його рука стиснула моє волосся, а його рот обрушився на мій.