Страница 55 из 139
Комплексний посттравматичний стресовий розлад.
Я погуглила його після того, як він сказав мені, що в нього це було. Симптоми включали підвищену пильність або постійну настороженість в очікуванні загрози. На відміну від звичайної ПТСР, яка була викликана одиничною травматичною подією, комплексна ПТСР була результатом тривалої травми, яка тривала протягом кількох місяців або навіть років.
Моє серце стиснулося при думці про те, через що він мав пройти, щоб у нього діагностували це захворювання.
— Мистецтво допомагає?
— Частково, — обличчя Різа не читалося. — Але я вже кілька місяців не можу нічого намалювати, — він смикнув підборіддям у бік столу, — я просто байдикував. Дивився, що в мене вийде.
— Коли зробиш, я хочу побачити. Я люблю гарні ескізи охоронної сигналізації, — пожартувала я, перш ніж згадала, що в нас залишився лише один тиждень разом.
Моя посмішка померкла.
— Якщо захочеш,— Різ уважно поглянув на мене.
Я хотіла багато чого, але жодне з того всього не мало відношення до мистецтва.
— Чи можу я вам дещо сказати, містере Ларсен?
Він нахилив голову.
— Я буду сумувати за тобою.
Він стих. Так стих, що я подумала, що він мене не почув. Потім, нехарактерно м'яким голосом, він сказав:
— Я теж сумуватиму за тобою, принцесо.
То не йди.
Мав бути спосіб, щоб він залишився. Він не був членом королівської гвардії, але він був зі мною вже два роки. Я не розуміла, чому я повинна міняти охоронця лише тому, що повертаюся до Ельдорри.
Звичайно, за винятком того факту, що Різ мав переїхати до Ельдорри разом зі мною. Може, він і жив зі мною весь цей час, але є різниця між охороною у США та переїздом до іншої країни на невизначений термін. До того ж він уже подав у відставку.
Навіть якщо я вмовлю палац продовжити його контракт, чи захоче він прийняти пропозицію?
Я боялася спитати, раптом він відмовиться, але час минав.
Перш ніж я встигла торкнутися цієї теми, вдалині пролунали гучні
вибухи
, і Різ різко повернувся, щоб побачити, як у небі спалахують феєрверки.
Він розслабився. Я не розслабилася, тому що нарешті зрозуміла, чому він ніколи не знімав сорочку поряд зі мною.
Його спина — його сильна, гарна спина — була вкрита шрамами. Вони перетинали його шкіру тонкими, майже білими смугами, поцяткована кількома круглими мітками, які, я була впевнена, були шрамами від опіків цигарками.
Судячи з того, як напружилися плечі Різа, він, мабуть, зрозумів свою помилку, але не став ховати їх знову. У цьому не було сенсу. Я вже бачила їх, і ми обоє це знали.
— Що трапилося? — прошепотіла я.
Настала довга мовчанка, перш ніж він відповів.
— Моя мати любила свій ремінь, — сказав він категорично.
Я втягнула повітря, і мій шлунок стиснувся від нудоти. Його
мати
зробила це з ним?
— І ніхто нічого не сказав і не зробив? Вчителі, сусіди? — я не могла уявити, щоб жорстоке поводження такого рівня залишилося непоміченим.
Різ потис плечима.
— Там, звідки я родом, було багато дітей у поганих сім'ях. У деяких із них все було набагато гірше, ніж у мене. «Дисциплінована» дитина не повинна була навіть розкривати рота.
Мені хотілося плакати при думці про те, що юний Різ був настільки самотній, що був не більше ніж статистикою для тих, хто мав піклуватися про нього.
Я ненавиділа багатьох людей, але раптово зненавиділа всіх, хто знав чи підозрював, через що йому довелося пройти, і нічого не зробив.
— Чому вона це зробила? — я провела пальцями по його спині, мій дотик був такий легкий, що ледь відчувався. Його м'язи напружилися під моїми пальцями, але не відсторонився.
— Дозволь мені розповісти тобі одну історію, — сказав він. — Це про гарну молоду дівчину, яка виросла в маленькому, лайновому містечку, з якого завжди мріяла втекти. Якось вона зустріла чоловіка, який приїхав до міста у справах на кілька місяців. Він був гарний. Чарівний. Він пообіцяв, що коли він поїде, то забере її із собою, і вона повірила йому. Вона закохалася, і вони мали пристрасний роман. Але потім вона завагітніла. І коли вона розповіла про цього чоловіка, який стверджував, що любить її, він розлютився і звинуватив її в тому, що вона намагається заманити його в пастку. Наступного дня він зник. Так просто. Ні сліду, куди він подівся, і виявилося, що навіть ім'я, яке він їй сказав, було вигаданим. Вона залишилася одна, вагітна та без грошей. Ні друзів, ні батьків, які б їй допомогти. Вона залишила дитину, можливо, сподіваючись, що одного разу чоловік повернеться за ними, але він так і не повернувся. У пошуках втіхи вона звернулася до наркотиків та алкоголю та стала іншою людиною. Злішою. Жорстокішою. Вона звинувачувала дитину в тому, що вона зруйнувала її шанс на щастя, і зганяла на ній свій гнів і розчарування. Зазвичай за допомогою ременя.
У міру того, як він говорив, його голос ставав дедалі нижчим, що я ледве могла його чути, фрагменти вставали на свої місця один за одним. Чому Різ відмовлявся пити, чому він рідко говорив про свою сім'ю та дитинство, його ПТСР... можливо, це було результатом його дитинства так само, як і служби в армії.
Якась частина мене співчувала його матері й тому болю, який вона, мабуть, пережила, але ніякий біль не виправдовував того, щоб зганяти його на невинній дитині.
— То ж не була провина хлопчика, — сказала я. Сльоза скотилася по моїй щоці, перш ніж я змогла її зупинити. — Сподіваюся, він знає про це.
— Він знає, — сказав Різ. Він змахнув мою сльозу великим пальцем. — Не плач про нього, принцесо. З ним все гаразд.
З якоїсь причини це змусило мене сильніше плакати. Це був перший раз, коли я плакала перед кимось після смерті батька, і мені було б соромно, якби я не була б така вбита горем.
— Шш… — він змахнув ще одну сльозу, його брови насупилися, — я не повинен був казати це тобі. Це не найкращий спосіб закінчити відпустку.
— Ні. Я рада, що це ти зробив, — я потяглася і накрила його руку своєю, перш ніж він встиг відсторонитися, — дякую, що поділився зі мною. Це багато для мене означає.
Це було найбільше, що Різ відкрив мені з моменту нашого знайомства, і я не сприймала це як належне.
— Це лише історія, — але його очі були сповнені емоцій.
— Не існує такої речі, як
лише
історія. Кожна історія є важливою. У тому числі й твоя.
Особливо твоя.
Я відпустила його руку і попливла до його спини, де знову провела пальцями по його шкірі, перш ніж нанести найменший і найніжніший поцілунок на один із шрамів.