Спотворені ігри

18. БРІДЖИТ

Ми провели чотири чудові, ідеальні дні в Коста—Ріці.

Я пізно прокидалася, пізно лягала спати та проводила дні за їжею, сонячними ваннами та читанням любовного роману, який взяла в аеропорту.

Другий пункт зі списку.

На третій день Різ відвіз нас у Монтеверді, за дві години їзди, на зіп-лайнінг. Він сказав, що ця компанія — найкраща в цьому районі, і він сам кілька разів стрибав із ними на зіп-лайні.

Тим не менш, його обличчя було напруженим, коли я готувалася спуститися одним із найдовших. Досі ми користувалися лише короткими тросами, і це було весело, але я була готова до

більшого

.

Той, на який я збиралася сісти, тягнувся високо над хмарним лісом, настільки довгим, що я не могла бачити його іншого кінця. Суміш хвилювання і нервів закрутилась у мене в животі.

— Перевірте її ще раз, — сказав Різ після того, як наш гід показав мені великий палець вгору.

Ніхто не став сперечатися. Різ примусив гіда тричі перевірити мою обв'язку, перш ніж я спустилася по кожній лінії, і сперечатися було марно.

— Якщо ти застрянеш, не панікуй, — сказав Різ після того, як гід знову дозволив мені спуститися, — ми прийдемо за тобою.

— Під «ми» він має на увазі мене, — пожартував гід, — але так, ми прийдемо за вами. Не хвилюйтесь, міс.

— До цього моменту я і не думала про те, що можу застрягнути, тож дякую вам за це, — уїдливо сказала я.

Суворий вираз обличчя Різа не змінився, але всі думки про його буркотливість зникли, коли я стала на місце. Гід підштовхнув мене, і я нарешті помчала вниз по лінії. Вітер тріпав моє волосся, і я не могла стримати величезну усмішку.

Із землі зіп-лайнінг виглядав лякаюче, але як тільки я опинилася у повітрі? Це було неймовірно.

Я заплющила очі, насолоджуючись вітром і відчуттям того, що я знаходжуся далеко від усього цього. Жодних турбот, жодних обов'язків, тільки я і природа.

Коли я дісталася наступної платформи на вершині дерева, я все ще була під кайфом від зіп—лайну, і я не змогла втриматися від того, щоб знову не подразнити Різа, коли він приземлився незабаром після мене.

— Бачиш? Зі мною все гаразд, — сказала я. — Тобі не довелося підбирати мої рештки із землі.

Він виглядав зовсім невеселим, але мені було байдуже.

Третій пункт зі списку, є.

За всієї своєї надмірної опіки Різ був тут більш розслабленим. Не зовсім розслабленим, звичайно, але він відмовився від свого повністю чорного одягу на користь шортів і — ах —

білих

футболок, і погоджувався на більшість заходів, які я хотіла відвідати з мінімальними скаргами, включаючи парасейлінг та тур на квадроциклах.

Але єдине, що він відмовлявся зробити, це залізти зі мною в басейн, і в нашу останню ніч я зробила останню спробу переконати його.

— Я ніколи не чула про «морських котиків», які не плавають, — я вийшла на терасу, де Різ малював у своєму альбомі. Він ще не показав мені жодного зі своїх ескізів, а я й не просила. — Агов. Це наш останній день, а ти ще не спробував, — я махнула рукою у бік блискучого басейну.

— Це басейн, принцесо, — Різ не підводив очей від свого альбому, — я вже бував у басейнах.

— Доведи це.

Без відповіді.

— Чудово. Думаю, я поплаваю сама. Знову, — я скинула з себе білу тонку накидку і дозволила їй повільно впасти на підлогу, перш ніж пройти повз Різа до води.

Можливо, я йшла повільніше, ніж зазвичай, і ще більше хитала стегнами.

Можливо, я також одягла своє найкрихітніше бікіні. Зрештою, я мала ще один пункт у списку бажань, який потрібно було виконати.

Я була п'яна, коли розповідала Різу про свій список бажань, але зараз я була твереза, і я все ще хотіла, щоб він допоміг мені виконати пункт номер чотири.

Мене вабило до нього; його вабило до мене. Це було очевидно після того, що сталося у моїй кімнаті після Borgia. Він не збирався довго бути моїм охоронцем, і ніхто не дізнається про це, поки ми самі не розповімо.

Одне дике пристрасне побачення з моїм сексуальним охоронцем, перш ніж я візьму на себе обов'язок усього життя. Хіба я багато прошу?

Я зайшла в басейн і стримала посмішку, коли відчула жар погляду Різа на своїй шкірі, але не обернулася, доки не досягла далекого краю води. Коли я глянула на нього, голова Різа знову схилилася над альбомом, але в його плечах з'явилося напруження, якого раніше не було.

— Ти впевнений, що не хочеш приєднатися до мене? — запитала я, — вода здається дивовижною.

— Мені й тут добре, — уривчасто сказав він.

Я зітхнула і відстала від нього... поки що.

Поки він малював, я намотувала кола в басейні, насолоджуючись водою на своїй шкірі та сонячним промінням на спині.

Коли я нарешті зупинилася, щоб перепочити, захід сонця був уже близький, і тепло золотої години огортало околиці туманним, мрійливим сяйвом.

— Останній шанс, містере Ларсен, — я відкинула волосся назад і змахнула воду з очей. — Пливіть зараз або замовкніть назавжди.

Це було безглуздо, але це змусило губи Різа зігнутися, перш ніж вони знову сплющились у строгу лінію.

— Ти перестанеш діставати мене, якщо я відмовлюся?

Я посміхнулася.

— Напевно ні.

Моє серце підстрибнуло, коли він закрив альбом, поклав на стіл і підвівся.

Я не очікувала, що він здасться.

Стягуючи футболку через голову, Різ пішов до басейну, і я втратила здатність дихати.

Широкі плечі, ідеально промальовані м'язи, прес, на якому можна було б натерти сир. Абсолютна чоловіча досконалість.

Всередині пульсувало, поки я пожирала його очима. На його грудях, обох біцепсах і одному боці грудної клітки красувалися татуювання, а глибокий V-подібний виріз вказував на те, що — судячи з того, я відчула, коли він перегнув мене через комод — був дуже вражаючим.

Різ зайшов у воду і поплив до мене, його велике, потужне тіло розсікало блакитну гладь так граційно, як дельфін.

— Ось. Я у басейні, — він зупинився поруч зі мною, пасмо вологого темного волосся впало йому на очі, і я поборола бажання прибрати її з його обличчя, — задоволена?

— Так. Тобі варто частіше ходити без сорочки.

Брови Різа злетіли вгору, і мої щоки спалахнули, перш ніж я швидко додала:

— Так ти здаєшся більш розслабленим. Менш лякаючим.

— Принцесо, це моя робота — бути лякаючим.

Що як я більше ніколи не почую слів «

Це моя робота

», а це буде незабаром.

— Ти знаєш, що я маю на увазі, — бурчала я, — у місті ти завжди на межі.

Він знизав плечима.

— Так буває, коли ти маєш К-ПТСР.