Страница 53 из 139
Це було прекрасно.
Коли ми повернулися на віллу, я була готова знепритомніти, але Різ зупинив мене перш, ніж я встигла впасти.
— Якщо ти зможеш ще трохи посидіти, тобі варто щось подивитись.
Цікавість взяла гору над втомою.
— Сподіваюся, воно того варте, — я вийшла за ним на терасу і опустилася на одне з плетених крісел біля басейну, де придушила позіхання. — Я стаю дратівливою, коли погано сплю.
— Повір мені, я знаю, — Різ посміхнувся. — Добре, що ти це визнаєш.
Я спостерігала, як він вимкнув усе світло, включаючи зовнішні прожектори.
— Що ти робиш? — він
ніколи
не вимикав усе світло, поки не лягав спати.
Він сів поруч зі мною, і я помітила у темряві спалах його зубів, перш ніж він підняв підборіддя.
— Подивися вгору, принцесо.
Я подивилася. І ахнула.
Тисячі і тисячі зірок розсипалися по небу над нами, настільки численні та щільно розміщені, що більше нагадували картину, ніж реальне життя.
Саме тут Чумацький Шлях відкривається у своїй сяючий пишноті.
Мені й на думку не спадало, що ми можемо бачити його тут так чітко, але в цьому був сенс. Ми були високо на пагорбах, за багато миль від найближчого великого міста. Навколо не було нікого і нічого, крім нас, неба та ночі.
— Я подумав, що тобі це сподобається, — сказав Різ, — це не те, що можна побачити у Нью-Йоркучи Атенберзі.
— Ні. Не можна, — емоції охопили мої груди, — і ти мав рацію. Мені це подобається. Заради цього варто було залишитися і повередувати тут.
Його тихий сміх оселився в моєму животі і зігрів мене зсередини.
Ми залишалися на вулиці ще годину, просто дивлячись на небо та вбираючи цю красу.
Мені подобалося думати, що мої батьки там нагорі спостерігають за мною.
Мені було цікаво, чи вийшла я такою, як вони сподівалися, і чи пишаються вони мною. Мені було цікаво, що вони скажуть про зречення Ніколая від престолу, і чи знає моя мама, що це я мала померти того дня в лікарні, а не вона.
Вона мала стати королевою, а не я.
Принаймні, вона та тато були разом. Вони були однією з тих щасливих пар, які розпочали шлюб з розрахунку, а закінчили тим, що покохали один одного. Мій батько ніколи не був тим самим після смерті мами, так мені всі говорили. Я була надто мала, щоб зрозуміти різницю.
Іноді я запитувала себе, чи не спеціально він втратив керування машиною, щоб скоріше приєднатися до неї.
Я повернула голову, щоб подивитись на Різа. Мої очі адаптувалися до темряви настільки, що я могла розрізнити крихітний горбок на його носі та твердий вигин губ.
— Ти колись був закоханий? — спитала я, частково тому, що мені дійсно хотілося знати, а частково тому, що я хотіла відволікти свої думки від нездорового шляху, на який вони вступили.
— Ні.
— Правда? Ніколи?
— Ні, — повторив Різ. Він підняв брову, — ти здивована?
— Трохи. Ти старший. Ти вже повинен був бути закоханий принаймні тричі, — він був старший за мене на десять років, що було не так вже й багато, але мені подобалося дражнити його, коли я могла.
Глибокий, насичений звук наповнив повітря, і я з потрясінням зрозуміла, що Різ
сміється
. Найглибший, найгучніший, найсправжнісінький сміх, який я коли-небудь з нього витягала.
Це було прекрасно.
— Одне кохання на кожне десятиліття, — сказав Різ, коли його веселість згасла, — за такими розрахунками, до цього часу ти мала вже двічі бути закоханою, — його пильний погляд пронизав темряву, — то скажи мені, принцесо. Ти колись була закохана?
— Ні, — я повернула свою увагу до зірок.
— Але я сподіваюся, що одного прекрасного дня буду.