Спотворені ігри

17. БРІДЖИТ

Через два дні ми приземлилися в Коста-Ріці, як і обіцяв Різ, і проїхали дві години від аеропорту до маленького містечка на узбережжі Тихого океану.

Я дивилася у вікно на краєвиди, голова паморочилася від того, як швидко все сталося. Я не могла повірити, що Різ, сам містер «Охорона і Безпека» був тим, хто запропонував поїздку в останню хвилину, але я не скаржилася. Я не відвідувала Коста-Ріку раніше, і чотири дні в тропічному раю звучали, як рай.

Ми закінчили збирати речі в таунхаусі, і я здала ключі ще вранці. Все інше, що мені потрібно було зробити, я могла зробити в Інтернеті. Я була вільна до нашого повернення до Нью-Йорку.

— Ось, — Різ зупинився перед просторою двоповерховою віллою, — перший пункт зі списку.

Поїхати кудись, де ніхто не знає і не цікавиться, хто я така.

Тут усе було саме так. Будинок був високо на пагорбах і був єдиним житлом в окрузі. Як Різ взагалі знайшов це місце?

Мої груди стиснулися від хвилювання, коли ми забрали наші валізи із заднього сидіння орендованої машини і пішли до входу.

— Як тобі вдалося так швидко все організувати?

Різ ніколи не відпускав мене нікуди без попередньої підготовки, але минуло всього сорок вісім годин відтоді, як я розповіла йому про свій список. За такий короткий час він мав вивчити місто, забронювати чартерний літак, віллу та залагодити мільйони деталей, пов'язаних із королівською подорожжю.

— Я трохи схитрував, — зізнався він, відмикаючи вхідні двері, — мій старий приятель з флоту переїхав сюди кілька років тому і володіє цим будинком. Він зараз у відпустці та дозволив мені взяти його на кілька днів. Я буваю тут щороку, тому добре знаю місто та людей. Тут безпечно. Тихо. Без лишньої уваги.

— Саме те, що мені потрібно, — пробурмотіла я. Тіснота в моїх грудях посилилася.

Різ показав мені віллу. Всі стіни були скляними, з них відкривався чудовий краєвид на навколишні пагорби і Тихий океан вдалині. Все було відкритим, просторим, зробленим з натурального каменю та дерева, а дизайн будинку створював враження, що він вливається в навколишній простір, а не домінує над ним. Але найбільше мені сподобався панорамний басейн на терасі другого поверху. Під певним кутом здавалося, що він впадає у океан.

Різ, будучи Різом, також провів мене системою безпеки. Тоноване куленепробивне скло по всьому периметру, найсучасніші датчики руху, підземний бункер із запасом їжі на рік. Це було все, що я встигла вловити, перш ніж відключиться.

Я оцінила заходи безпеки, але мені не потрібен був докладний опис марки та моделі камер спостереження. Я просто хотіла їсти та плавати.

— Нагадай мені надіслати твоєму другові велику подяку, — сказала я, — це неймовірне місце.

— Він любить виставляти його напоказ, зазвичай дозволяючи людям зупинятися тут, — сухо сказав Різ, — але я йому передам.

Було вже близько другої, тому перше, що ми зробили після закінчення екскурсії, — переодяглися та вирушили до міста на обід. Місто знаходилося за двадцять хвилин їзди від вілли, і, за словами Різа, в ньому проживало менше тисячі людей. Жоден із них, схоже, не знав і не цікавився, хто я така.

Перший пункт зі списку.

Ми обідали в невеликому сімейному ресторані, власниця якого, круглолиця літня жінка на ім'я Люсіана, спалахнула побачивши Різа. Вона обсипала його поцілунками, а потім обійняла мене.

—

Ay, Qué bonita!

(Ах, яка гарна)

— вигукнула вона, оглядаючи мене. —

Різ, es tu novia?

(Вона твоя дівчина)

— Ні, — сказали ми з Різом одночасно. Ми глянули один на одного, перш ніж він уточнив: —

Sólo somos amigos, — ми просто друзі.

— О, — Люсіана виглядала розчарованою, — якось ти приведеш дівчину, — сказала вона англійською, — можливо, це будеш ти, — вона підморгнула мені, перш ніж запросити нас за стіл.

Я списала свій рум'янець на спеку.

Замість того, щоб зробити замовлення по меню, Різ сказав мені довіритися думці Люсіани, і я була рада, що ми саме так і вчинили, коли через двадцять хвилин принесли їжу.

Olla de carne, arroz con pollo, platanos

maduros(Горщик з м'ясом, рис з куркою, стиглі банани)

... все було настільки смачним, що я благала б Люсіану дати мені рецепти, якби у мене були хоч якісь кулінарні навички окрім як приготувати яєчню та зварити каву.

— Це неймовірно, — сказала я, проковтнувши повний рот курки та рису.

— Люсі готує найкращу їжу у місті.

— Так, але я не це мала на увазі. Я мала на увазі

це

, — я жестом вказала на своє оточення, — поїздку. Все це. Тобі не треба було це робити.

Особливо враховуючи, що Різ платив за все зі своєї кишені. Я припустила, що його друг дозволив йому взяти віллу безкоштовно, але переліт, оренда машини... все це коштувало добрих грошей.

— Вважай це моїм прощальним подарунком, — сказав Різ, не підводячи очей від своєї тарілки, — два роки. Вирішив, що варто з'їздити.

Курка, яка секундою раніше була такою смачною, перетворилася на попіл у мене в роті.

Я накинулася на їжу, але апетит зник.

— Ти вже маєш нового клієнта? — недбало запитала я.

Хоч би хто це був, я вже ненавиділа його за те, що він почне з Різом, а не закінчить.

Різ потер рукою потилицю.

— Я візьму невелику перерву. Можливо, я повернуся до Коста—Ріки або ненадовго вирушу до Південної Африки.

— О, — я сильніше встромила ножа в свою курку, — звучить непогано.

Чудово. Він буде грати в мандрівника по світу, поки я відвідуватиму уроки королеви у палаці. Можливо, він зустріне якусь гарну коста-ріканку чи південноафриканку, і вони проводитимуть дні разом, займаючись серфінгом та сексом.

Припини

.

— А ти? — спитав Різ, його тон також був невимушеним. — Чи знаєш, хто твій новий охоронець?

Я похитала головою.

— Я попросила Бута, але він уже призначений для когось іншого.

— Кумедно. Я думав, вони будуть більш зговірливими, враховуючи, що ти коронована принцеса, — Різ різав свою курку з трохи більшою силою, ніж треба.

— Я ще не коронована принцеса. У будь-якому випадку, давай поговоримо про щось інше, — наша розмова пригнічувала мене. — Що цікавого можна зробити в окрузі?

Він сказав що не багато. Після обіду ми з Різом прогулялися містом, де я купила кілька сувенірів для своїх друзів. Ми завітали до художньої галереї, де представлені роботи місцевих художників, заскочили в кафе, де я пила найкращу каву, яку колись пробувала, та купували продукти на фермерському ринку.

Це був простий, звичайний день, сповнений звичайних справ і нічим особливо захоплюючим.