Страница 51 из 139
16. БРІДЖИТ
Чи можна померти від приниження?
Сорок вісім годин тому я сказала б «ні», але зараз, коли я снідала за столом навпроти Різа, я твердо могла сказати «так». Залежно від того, що настане раніше, я або вибухну від того, як почервоніло моє обличчя, або розплавлюся в калюжі від приниження.
— Ще бекону? — він підштовхнув тарілку в мій бік.
Я похитала головою, не можу зустрітися з ним поглядом.
Того ранку я прокинулася з головним болем, пульсуючим жаром між ніг і жахливо чітким спогадом про те, що я зробила і сказала минулої ночі.
Трахни мене так, як ти щойно обіцяв.
Четверте — випробувати оргазм, який я не доставлятиму сама собі. Це було давно.
Я подавилася своїм тостом і зайшлася кашлем.
Брови Різа піднялися.
— Ти в порядку? — весь ранок він був холодний і спокійний, ніби нічого не сталося, і я не була впевнена, чи відчула я полегшення чи образу.
— Так, — задихалася я. Я схопила свою воду і випила половину, поки кашель не вщух.
— Тобі треба їсти більше вуглеводів, — м'яко сказав він, — це допоможе впоратися із похміллям.
— Звідки ти знаєш, що в мене похмілля?
— Учора ввечері ти випила п'ять чарок, усі вони були з різними лікерами. Це безпомилкове припущення.
Його визнання того, що хоч щось із вчорашнього вечора відбулося, тільки посилило моє зніяковіння. Я хотіла б стерти всі події після Borgia, з пам'яті
обох
.
Але оскільки я не могла цього зробити, у мене була спокуса прикинутися, що я не пам'ятаю, що сталося, але я
пам'ятала
, і якщо я не розберуся з цим, це переслідуватиме мене вічно.
— Слухай. Щодо минулої ночі… — я змусила себе подивитись на Різа, — я була п'яна і погано розуміла, я сказала деякі речі, які не повинна була говорити. Мені шкода, якщо це змусило тебе почуватися ніяково.
На обличчі Різа промайнуло щось схоже на розчарування, але потім воно зникло.
— Я теж, — сказав він. — Вважай, що ми квити.
Я не хочу цілувати тебе чи кохатися з тобою. Я хочу
трахнути
тебе. Я хочу покарати тебе за те, що ти роззявляла рота і дозволила іншому чоловікові торкатися себе. Я хочу задерти твою чортову крихітну сукню і вбиватися в тебе так сильно, що ти не зможеш ходити кілька днів.
На моєму лобі виступили краплинки поту. Я зачовгалась на табуреті, намагаючись послабити пульсацію свого клітора, але від цього стало тільки гірше.
Я не мала говорити того, що говорила, але це не означає, що я не мала цього на увазі. Коли Різ змусив мене перегнутися через комод, притулившись до мене своїм членом...
Я ковтнула залишки води, щоб вгамувати жар, що палав на моїй шкірі.
— У такому разі, найкращий шлях — це зробити вигляд, що вчорашнього вечора не було і більше ніколи про це не говорити.
Мені справді потрібно було більше води. І кондиціонер. І, можливо, крижана ванна.
— Я не проти, — Різ притулився до стійки і сперся однією рукою на стільницю, а другою тримав чашку кави. Це був звичайний повсякденний рух, який не мав бути таким гарячим, яким він був, — крім однієї речі.
О Боже.
— І це буде...?
— Твій список бажань, — ці сталеві очі свердлили мене. — Ти справді хочеш зробити всі ці речі, перш ніж повернутися до Ельдорри?
Це не те, що я очікувала від нього почути.
Я зітхнула з полегшенням, перш ніж згадала про четвертий пункт і знову почервоніла.
— Так, але, ймовірно, більшість з нього неможлива.
Це був скоріше список фантазій, аніж список бажань. Я знала це, коли вигадувала пункти, але дівчинка могла сподіватися.
— А що, коли я скажу тобі, що вони можливі? — Різ поставив свою чашку у раковину, перш ніж знову повернутись до мене обличчям.
— Я б сказала, що ти несеш херню.
Його рот скривився в невеликій усмішці, і по моїй шкірі пробігли мурашки. Різ не часто усміхався, але коли він усміхався, це було руйнівно.
— Завжди приємно чути, як ти говориш непристойності, принцесо.
Трахни мене так, як ти щойно обіцяв.
Мабуть, це спогад спав мені на думку в той же час, що і йому, тому що його посмішка померкла, а очі розгорілися, коли я опустилась на стілець трохи нижче.
— Але ні, я не несу херню, — сказав він, його голос став грубшим, ніж секунду тому.— Я можу втілити у життя твій перелік бажань, якщо ти цього хочеш.
Мені не вистачило сміливості запитати його, чи це включає в себе четвертий пункт.
— Навіщо тобі це робити?
— Це моя добра справа цього року.
Типові загадки від Різа, але інтрига пересилила мою досаду.
— Добре, я піддамся, — сказала я, — що в тебе на думці?
— Не що, а де, — Різ знову посміхнувся моєму здивуванню. — Ми їдемо до Коста-Ріки.