Спотворені ігри

Незважаючи на це, він був гарний. Не у досконалому вигляді, вигляд скульптури грецького бога, а чистому, безсовісно мужньому вигляді. Темна щетина, маленький шрам, що розсікає брову, сталеві очі.

Мій шлунок повільно скорочувався, поки я намагалася не зосереджуватись на тому, що ми тут зовсім одні. Ми могли робити будь-що , і ніхто про це не дізнався б.

Ніхто крім нас.

— Чув, що ми їдемо наступного тижня, — сказав Різ. Можливо, мені здалося, але його голос звучав напружено, начебто він теж боровся з чимось, чого не міг контролювати.

— Так, — я сподівалася, що мій голос не пролунав з таким тремтінням, як це було в моїх власних вухах, — стан мого дідуся поки стабільний, і мені потрібно завершити свої справи в Нью-Йорку, перш ніж я переїду назад.

Я зрозуміла свою помилку ще до того, як слова повністю покинули мій рот.

Я ще не розповіла Різу про зречення Ніколая від престолу, а отже він не знав про мої плани повернутися в Атенберг. Зовсім.

Різ замовк.

— Переїхати назад? — він говорив спокійно, але в його очах вирувала буря.

— Сюди?

Я тяжко проковтнула.

— Так.

— Ти не згадувала про це, принцесо, — все ще спокійний, все ще небезпечний, в очах ураган, — здається, мені це важливо знати.

— Це не остаточно вирішено, але такий план. Я... хочу бути ближче до дідуся, — частково це було правдою. Він добре відновився після перебування в лікарні, і за ним цілодобово стежили, але я все одно дбала про нього і хотіла бути поруч, якщо щось трапиться. Однак, як коронована принцеса, я також мала повернутися до Атенберга для навчання на посаду королеви. Я вже відставала на десятиліття.

Ніздрі Різа роздмухувалися.

— Коли ти планувала розповісти мені про це?

— Незабаром — прошепотіла я.

Палац тримав зречення Ніколаса в секреті, і я не мала говорити про це до офіційного оголошення. Я могла б сказати Різу, що переїжджаю назад до Ельдорри, раніше, скориставшись приводом, який щойно йому дала, але я хотіла ще деякий час прикинутися, що все нормально.

Це було безглуздо, але останнім часом мій розум був на волосині, і я не могла розібратися у своїх діях.

Щось майнуло в очах Різа. Якби я не знала його краще, я б подумала, що він образився.

— Ну, тепер ти нарешті зможеш позбавитися мене, — сказав він легко, але його обличчя можна було б назвати висіченим з каменю, — я поговорю зі своїм босом у понеділок, щоб розпочати оформлення документів для переходу.

Перехід

.

Моє дихання, моє серце. Усе зупинилося.

— Ти йдеш у відставку?

— Я тобі тут не потрібний. У тебе є королівська гвардія. Я йду у відставку, чи палац звільняє мене від контракту. Все закінчиться однаково.

Це не спадало мені на думку, але мало сенс. Палац найняв Різа, бо не хотів відривати членів Королівської гвардії від сім'ї, коли я жила у США. Тепер, коли я поверталася, їм не потрібен був підрядник.

— Але я… —

ти

потрібен

мені.

Може, ми з Різом і не ладнали спочатку, але зараз я не могла уявити, що він не буде поряд зі мною.

Викрадення. Випускний. Госпіталізація мого дідуся. Десятки поїздок, сотні подій, тисячі крихітних моментів, як, наприклад, коли він замовив мені курячий суп, коли я хворіла, або коли він позичив мені свою куртку після того, як я залишила свою вдома.

Він був зі мною протягом усього цього.

— Ну от і все, — я моргнула від болю в очах, — у нас є ще один місяць, а потім ти просто... підеш.

Очі Різа потемніли майже до чорноти, а в щелепі схопився м'яз.

— Не хвилюйся, принцесо. Можливо, ти знову призначиш Бута своїм охоронцем. І ви будете двоє як у старі добрі часи.

Я раптово, ірраціонально розлютилася. На нього, на його зневажливий тон, всю ситуацію.

— Може, і буду, — огризнулася я. — Чекаю не дочекаюся. Він був найкращим охоронцем, який у мене колись був.

Це був удар нижче пояса, і, судячи з того, як напружився Різ, я потрапила в ціль.

— Добре. Тоді всі у виграші, — сказав він холодним, контрольованим голосом. Він підвівся і пішов до виходу, не озираючись.

Двері голосно зачинилися за ним, змусивши мене підстрибнути.

Біль посилювався, доки по щоці не скотилася сльоза. Я сердито витерла її.

У мене не було причин плакати. Я вже багато разів міняла охоронців і звикла до того, що люди йдуть. Різ навіть не був зі мною так довго. Бут був зі мною чотири роки, і я не плакала, коли

він

пішов.

Впала ще одна сльоза. Я витерла її.

Принцеси не плачуть

. Несхвальний голос Елін луною віддавався в моїй голові.

Вона мала рацію.

Я відмовилася витрачати свій останній місяць свободи, з болем через Різа Ларсена. Ми повернемося до Нью-Йорка, я влагоджу свої справи і насолоджуватимуся кожною хвилиною часу, що залишився, як проста принцеса, а не королева.

Забудьте про пристойності та правила. Якщо й був час жити так, як хочу, то це було зараз.

І якщо у Різа були проблеми із цим? Дуже погано.