Спотворені ігри

— Бріджит! — дощ поглинув її ім'я, і я випустив низьке прокляття, — Бріджит! — я спробував знову, мої черевики тонули в бруді, поки я шукав місце поряд із стежкою. Сорочка та штани прилипли до шкіри, заважаючи рухатися, але я переживав і не таку грозу, будучи спецназівцем ВМС.

Я не збирався здаватися, доки не знайду її.

Я вже збирався перейти на іншу частину території, коли краєм ока помітив спалах світлого волосся. Моє серце обірвалось, і я завмер на півхвилини, перш ніж кинутися до неї.

Будь ласка, хай це буде вона.

Так і було.

Я опустився навколішки поруч із нею, і в мене занило в грудях від блідості обличчя Бріджит і великого багряного синця на її чолі. Невелика цівка крові стікала по обличчю, стаючи рожевою, коли змішувалася з дощем. Вона була непритомна і промокла наскрізь.

Сердитий, захисний звір піднявся в моїх грудях з такою силою, що приголомшив мене.

Вігго певною мірою був мертвий. Якби він не гаяв час, якби хтось, чорт забирай,

подзвонив

мені і сказав, що Бріджит зникла.

Я змусив себе відкинути гнів убік. Я мав важливіші речі, на яких треба було зосередитися.

Я перевірив її пульс, який був слабким, але рівним.

Слава Богу.

Я швидко перевірив решту тіла на предмет уражень. Нормальне дихання, жодних переломів кінцівок, і жодної крові, окрім порізу на лобі. Її шолом був перекошений, а щоки та одяг замащені брудом.

Звір у моїх грудях знову загарчав, готовий розірвати на шматки не тільки Вігго, а й Ніколая, за те, що він не захистив її чи хоча б не був поряд.

Він, мабуть, не міг нічого зробити, щоб запобігти падінню Бріджит з коня — судячи з шолома і положення на землі, саме це і сталося, — але моєму звірові було все одно. Він тільки знав, що її поранено, і за це хтось має заплатити.

Пізніше

.

Спочатку мені треба було відвезти її до лікаря.

Я знову вилаявся, коли зрозумів, що я не маю зв'язку. Певно через ураган.

Стандартна медична порада гласила, що не слід переміщати пораненого без присутності фахівців, але я не мав вибору.

Я підхопив Бріджит на руки і поніс до візка, підтримуючи її шию однією рукою. Ми пройшли половину шляху, коли я почув тихий стогін.

Моє серце знову пропустило удар.

— Принцесо, ти прийшла до тями? — я зберігав рівний голос, не бажаючи панікувати та лякати її.

Бріджит видала ще один стогін, її очі затремтіли.

— Містере Ларсен? Що ви робите? Що трапилося? — вона спробувала повернути голову, щоб озирнутися, але я зупинив її, міцно стиснувши її стегно.

— Ти поранена. Не рухайся, поки це не буде необхідно, — ми дісталися до візка, і я обережно посадив її на пасажирське сидіння, перш ніж зайняти місце водія та ввімкнути двигун. Полегшення розлилося по моїх венах, та так густо, що я мало не задихнувся.

Вона була в порядку. Можливо, у неї був струс мозку, судячи з синця, але вона була притомна, говорила і була

жива

.

— Ти пам'ятаєш, що сталося? — мені хотілося якнайшвидше повернутися до палацу, де був штатний лікар, але я змусив себе їхати повільно, щоб звести до мінімуму будь-які удари та різкі рухи.

Скривившись, Бріджит доторкнулася до чола,

— Я їхала верхи і... там була гілка. Я не помітила її, поки не стало надто пізно, — вона заплющила очі, — у мене болить голова і все розпливається.

Прокляття

. Точно струс мозку.

Мої руки душили кермо, яке я уявляв як шию Вігго.

— Ми скоро будемо у палаці. А поки що просто розслабся і не змушуй себе говорити.

Звісно, вона не послухала.

— Як ти мене знайшов? — Бріджит говорила повільніше, ніж зазвичай, і слабка нотка болю в її голосі змусила мій шлунок здригнутися.

— Я шукав, — я припаркував візок біля чорного входу, — вам слід звільнити вашого заступника начальника служби безпеки. Він ідіот. Якби я не знайшов тебе, він досі змушував би своїх людей обшукувати палац, як... що?

— Як довго ти мене шукав? — Бріджит подивилася на мене дивним поглядом, від якого в мене серце забилося найдивнішим чином.

— Не пам'ятаю, — пробурчав я. — Давай заведемо тебе всередину. Ти вся промокла.

— Як і ти, — вона залишилася у візку. — Ти... ти один шукав мене під дощем?

— Як я й казав, Вігго — ідіот. Всередину, принцесо. Потрібно оглянути твої порізи та синці. Можливо, у тебе струс мозку.

— Я в порядку, — але Бріджит не стала сперечатися, коли я обійняв її за талію, а її руку поклав собі на шию, дозволяючи їй використовувати мене як милицю, поки ми йшли всередину.

На щастя, кабінет лікаря знаходився неподалік чорного входу, і коли вона побачила, в якому стані знаходиться Бріджит, то відразу ж почала діяти.

Поки вона латала лоб Бріджит і оглядала її на предмет пошкоджень, я сушився у ванній і чекав у коридорі. Я не довіряв собі, що зможу не дивитися на синці та порізи Бріджит і не вийти з себе.

Звук швидких кроків наповнив хол, і мої губи стиснулися в гарчання, коли я побачив Ніколая, що біжить до мене, а за ним Вігго та Елін. Мабуть, хтось із персоналу попередив їх, коли вони побачили мене та Бріджит.

Чудово

. Мені треба було випустити пару.

— З Бріджит все добре? — спитав принц, його обличчя було стурбоване.

— Здебільшого. Лікар зараз оглядає її, — я почекав, доки Ніколай увійде до кабінету лікаря, перш ніж переключити свою увагу на Вігго.

—

Ти

, — я схопив комір сорочки Вігго і підняв так, що його ноги бовталися в повітрі, — я

сказав

тобі, що вона зовні. Будь-яка, чорт, людина зі здоровим глуздом знала би, що вона

зовні

, але ти витратив цілу годину на пошуки в приміщенні, поки Бріджит була непритомна під дощем.

— Містере Ларсен! — промовила Елін обурено, — це королівський палац, а

не

бар, де ви б'єтеся з іншими відвідувачами. Опустіть Вігго.

Я проігнорував її і понизив голос, щоб мене чув лише Вігго.

— Тобі краще

молитись

, щоб принцеса не була серйозно поранена.

— Ви мені погрожуєте? — прошипів він.

— Так.

— Я можу вас звільнити.

Я оголив зуби на зразок посмішки.

— Спробуй.

Глава королівської служби безпеки обирав мій контракт, і Вігго не зміг би знайти вихід зі своєї дупи, якби хтось встановив неонові лампи, що позначали б шлях, і тим більше звільнити мене без схвалення свого боса.

Я відпустив комір Вігго і поставив його на землю, коли двері лікаря відчинилися.