Страница 40 из 139
цього? — обличчя Ніколая напружилося, — я знаю, яка це важлива справа. Я мучився над цим
місяцями
, намагаючись знайти лазівки та причини, через які мені варто було б піти від Сабріни. Але ж ти знаєш, що таке парламент. Наскільки він традиційний. Вони ніколи не скасують закон, а я… — він зітхнув, раптово виглядаючи набагато старшим за свої двадцять сім років.
— Я не можу піти від неї, Брідж. Я кохаю її.
Я заплющила очі. З усіх причин, які Ніколай міг вибрати для зречення престолу, він обрав ту, за яку я не могла його засуджувати.
Я ніколи не була закоханою, але мріяла про це все життя. Знайти те велике, всепоглинаюче кохання, заради якого варто відмовитися від корони.
Ніколай знайшов своє. Як я могла відмовити йому в тому, за що сама віддала б душу?
Коли я знову розплющила очі, він усе ще був тут, сидів на своєму коні, високий і гордий. Він виглядав як король, яким йому ніколи не стати.
— Коли? — запитала я покірним тоном.
Легке полегшення пом'якшило його обличчя. Можливо, він очікував більшої боротьби, але стрес останнього місяця вичавив з мене всі сили. У будь-якому випадку це не принесе жодної користі. Щойно мій брат наважувався на щось, він не відступав.
Впертість була притаманна всій нашій родині.
— Ми почекаємо, доки не вщухне фурор з приводу госпіталізації дідуся. Можливо, ще місяць чи два. Ти ж знаєш, як крутяться новини в наші дні. На той час це вже буде старою новиною. Ми будемо тримати заручини у секреті доти. Елін вже працює над заявою для преси та планом, і…
— Чекай, — я підняла одну руку, —
Елін
уже знає?
Рожевий рум'янець проступив на вилицях Ніколая, коли він зрозумів свою помилку.
— Я повинен був…
— Хто ще знає? —
Тук. Тук. Тук
. Моє серце звучало ненормально голосно для моїх вух. Я подумала, чи немає в мене теж вади серця, як у мого дідуся. Я також подумала, що станеться, якщо Ніколай зречеться престолу а я помру прямо в сідлі.
— Кому ти ще говорив до мене?
Я вимовляла слова. Кожне з них мало гіркий смак, покритий зрадою.
— Тільки Елін, дідусеві та Маркусові. Я
мусив
їм сказати, — Ніколай не відступив від мого погляду.
— Елін і Маркус мають бути попереду, політично та в пресі. Їм потрібен час.
З мого горла вирвався дикий сміх. Я ніколи не видавала такого дикого звуку, і мій брат здригнувся від цього звуку.
—
Їм
потрібен час?
Мені
потрібен час, Нік! —
Свобода. Любов. Вибір.
Те, чого в мене так мало, зникло назавжди. Або зникне після того, як Ніколас офіційно оголосить про своє зречення престолу. — Мені потрібні ті два з половиною десятиліття, які в тебе вже були, готуючи тебе до трону. Мені не потрібно відчувати себе останнім словом у рішенні, яке змінить моє життя. Мені треба… —
Мені треба вибратися звідси.
Інакше я могла б зробити щось божевільне, наприклад, вдарити брата по обличчю.
Я ніколи раніше не била людину, але дивилася достатньо фільмів, щоб зрозуміти суть.
Замість того, щоб закінчити фразу, я погнала свого коня легким галопом, а потім повним галопом.
Дихай. Просто дихай.
— Бріджит, почекай!
Я проігнорувала крик Ніколая і погнала коня швидше, поки дерева не промайнули повз.
Бріджит, я зрікаюся престолу.
Його слова луною віддавалися в моїй голові, дражнячи мене.
Я ніколи, жодного разу в житті не припускала думки, що Ніколай не займе трон. Він
хотів
бути королем.
Усі
хотіли, щоб він був королем. Він був готовий.
Я? Я не думала, що колись буду готова.
Коли Ніколай зробив пропозицію Сабріні? Як давно всі про це знали? Чи було його заплановане зречення престолу частиною причини непритомності дідуся?
Я не пам'ятаю, щоб у лікарні я бачила обручку на пальці Сабріни, але якщо вони тримали це в таємниці до оголошення, вона не повинна була її носити.
Я не знала хто вплинув би на мене більше, ніж хто-небудь, крім Ніколая, і я була настільки поглинута своїм внутрішнім сум'яттям, що не помітила низько навислу гілку, що мчить до мене, поки не стало занадто пізно.
Біль вибухнув на моєму лобі. Я впала з коня і приземлилася на землю з
сильним
ударом, і останнє, що я пам'ятаю, це грозові хмари над головою, перш ніж темрява поглинула мене цілком.