Страница 39 из 139
Коли я почула це, у мене самої ледь серце не зупинилося, але лікарі запевнили мене, що мій дідусь мав легку форму захворювання. Він втратив свідомість і деякий час був непритомний, але операція йому не знадобилася, і це добре. Однак це захворювання не лікується, і йому доведеться внести серйозні зміни в спосіб життя, щоб знизити рівень стресу, якщо він не хоче, щоб у майбутньому стався серйозніший інцидент.
Я могла тільки уявити реакцію Едварда на це. Він був трудоголіком до мозку кісток.
Лікарі залишили його у лікарні ще на три дні для спостереження. Вони хотіли залишити його на тиждень, але він відмовився. Він сказав, що це погано позначиться на стані суспільства, і йому треба повернутися до роботи. А коли король чогось хотів, ніхто йому не відмовляв.
Після його повернення додому ми з Ніколаєм намагалися переконати його перекласти частину обов'язків на своїх радників, але він продовжував відмахуватися від нас.
Через три тижні ми все ще були у глухому куті, і я була в безвихідному становищі.
— Він упертий, — я не могла стримати розчарування у голосі, спрямовуючи коня до задньої частини території палацу. Едвард, втомившись від наших з Ніколаєм наполегливих прохань прислухатися до попереджень лікаря, практично вигнав нас із палацу на другу половину дня.
Побудьте трохи на сонці
, сказав він.
І дайте мені спокій
. Нам з Ніколаєм було не до веселощів.
— Він має хоча б скоротити кількість нічних дзвінків.
— Ти ж знаєш, який у нас дідусь, — Ніколас їхав поряд зі мною на своєму коні, його волосся розвівав вітер, — він більш упертий, ніж ти.
— Ти називаєш мене впертою? Хто б казав, — насміхнулась я, — якщо я правильно пам'ятаю, то це ти оголосив голодування на три дні, бо дідусь не дозволив тобі стрибнути з парашутом разом із друзями.
Ніколай посміхнувся.
— Це спрацювало, чи не так? Він здався ще до того, як скінчився третій день, — мій брат був точною копією нашого батька — волосся кольору пшениці, блакитні очі, квадратна щелепа — і іноді ця схожість була настільки сильною, що в мене боліло серце. — Крім того, це ніщо порівняно з твоїм наполегливим
бажанням
жити в Америці. Невже Ельдорра настільки огидна?
Ось воно.
Ніщо не зрівняється з чудовим осіннім днем з додаванням почуття провини.
— Ти знаєш, що не тому.
— Бріджит, я можу на пальцях однієї руки перерахувати кількість разів, коли ти була вдома за останні п'ять років. Я не бачу іншого пояснення.
— Ти ж знаєш, що я сумую за тобою та дідусем. Просто... щоразу, коли я вдома… — я намагалася вигадати, як краще це сформулювати, — я ніби під мікроскопом. Все, що я роблю, ношу і говорю, піддається аналізу. Клянуся, таблоїди можуть перетворити моє неправильне
дихання
на статтю. Але в США це нікого не хвилює, доки я не роблю нічого божевільного. Я можу просто бути нормальною. Або настільки нормальною, наскільки це можливо для такої людини, як я.
Я не можу тут дихати, Нік.
— Я добре це знаю, — сказав Ніколай, його обличчя пом'якшилось, — але ми були народжені для цього, і ти тут виросла. Раніше в тебе не турбувала надмірна увага.
Турбувала. Я просто ніколи цього не показувала.
— Я була дитиною, — ми зупинилися, і я погладила гриву свого коня, відчуваючи знайоме почуття шовковистої вовни під рукою, — люди не були такими злими, коли я була дитиною, і це було до того, як я вступила до коледжу та зрозуміла, що означає бути нормальною дівчиною. Це... чудово.
Ніколай дивився на мене з дивним виразом. Якби я не знала краще, я б поклялася, що це почуття провини, але це було безглуздо. За що він може бути винний?
— Брідж…
— Що? — моє серце забилося швидше. Його тон, вираз обличчя, напружені плечі. Що б він не хотів сказати, це мені не сподобається.
Він глянув униз.
— Ти мене зненавидиш за це.
Я міцніше стиснула повід.
— Просто скажи мені.
— Перш ніж я це скажу, я хочу, щоб ти знала, що я не планував, що так станеться, — сказав Ніколай, — я ніколи не очікував, що зустріну Сабріну і закохаюся в неї, і не очікував, що за два роки ми опинимося саме тут.
Збентеження змішалося з тривогою.
Яке відношення до цього має Сабріна?
— Я хотів розповісти тобі раніше, — додав він, — але потім дідуся госпіталізували, і все було так шалено.. — він насилу проковтнув.
— Брідж, я зробив Сабріні пропозицію. І вона погодилася.
З усього, що я очікувала від нього почути, це не те. І близько ні.
Я погано знала Сабріну, але вона мені подобалася. Вона була мила і кумедна і робила мого брата щасливим. Цього мені було достатньо. Я не розуміла, чому він нервує, розповідаючи мені.
— Нік, це приголомшливо. Вітаю! Ти вже сказав дідусеві?
— Так, — Ніколай все ще дивився на мене з провиною в очах.
Моя посмішка померкла.
— Він був засмучений? Я знаю, що він не був щасливий, коли ви почали зустрічатися, бо… — я зупинилася. Крижані пальці поповзли вниз моїм хребтом, доки нарешті не хруснули, — стривай, — повільно сказала я, — ти не можеш одружитися з Сабріною. Вона не благородної крові.
Це казав закон, а не я. Закон Ельдорри про королівські шлюби говорив, що монарх повинен одружитися з особою благородного походження. Це був архаїчний, але залізний закон, і Ніколай як майбутній король підпадав під його юрисдикцію.
— Ні, — сказав Ніколай, — вона не благородної крові.
Я дивилася на нього. Було так тихо, що я чула, як шарудить листя, падаючи на землю.
— Що ти хочеш цим сказати?
Жах збільшувався в моєму животі, зростав і зростав, поки не вичавив усе повітря з моїх легень.
— Бріджит, я зрікаюся престолу.
Куля лопнула, залишивши шматочки жаху, розкидані по всьому моєму тілу. Моє серце, моє горло, мої очі, пальці рук та ніг. Я була настільки захоплена цим, що не могла говорити цілу хвилину.
— Ні, — я моргнула, сподіваючись, що це пробудить мене від кошмару. Цього не сталося. — Ні. Ти станеш королем. Ти готувався до цього все своє життя. Ти не можеш просто так відмовитись від цього.
— Бріджит...
— Не треба, — все навколо мене розмилося, кольори листя, неба та трави змішалися в один божевільний, багатобарвний пекельний пейзаж. — Нік, як ти міг?
Зазвичай я могла знайти вихід із будь—якої ситуації, але розум залишив мене, залишивши тільки чисті емоції та нудотне почуття у шлунку.
Я не можу бути королевою.
НеможуНеможуНеможу
— Ти думаєш, я
хочу