Спотворені ігри

10. РІЗ

Бріджит хотіла одразу вирушити до Ельдорри, але я змусив її спочатку поспати. У нас був довгий день, і якщо я нормально працював при мінімальному сні, то Бріджит ставала... дратівливою.

Вона наполягала, що ні, але це так. Я знав. Я часто був єдиним, хто приймав її примхи. Крім того, об одинадцятій вечора ми мало що могли зробити із ситуацією.

Поки вона спала або намагалася заснути, я зібрав необхідні речі, замовив квиток на літак по цілодобовій VIP гарячій лінії її звичайної чартерної компанії і провалявся кілька годин, перш ніж прокинутися і встигнути принести нам каву та сніданок із найближчого магазинчика.

Ми вийшли з дому, як тільки сонце виглянуло з—за обрію, мовчки поїхали в аеропорт Тетерборо. На той час, як ми сіли в чартерний літак, Бріджит практично вібрувала від невгамовної енергії.

— Дякую, що все організував, — вона гралася своїм намистом і похитала головою, коли стюардеса запропонувала їй склянку соку. — Тобі не треба було цього робити.

— Нічого особливого. Це був лише дзвінок, — ніщо не викликає у мене більшого дискомфорту, аніж відкрита подяка. В ідеальному світі люди б приймали приємний жест і більше ніколи про нього не згадували б. Так було б менш ніяково.

— Це був не лише дзвінок. Це були збори, сніданок та... присутність тут, я думаю.

— Це моя робота — бути тут, принцесо.

На її обличчі промайнув біль, і я відразу відчув себе найбільшим у світі бовдуром.

Штовхаєш того, хто падає, Ларсен.

Якби я був кимось, крім мене, а вона — кимось, крім неї, я б спробував вибачитись, але в нинішньому становищі я, швидше за все, зроблю лише гірше. Гарні слова не були моєю сильною стороною, особливо з Бріджит. Коли я розмовляв з нею, все виходило якось не так.

Я змінив тему.

— Виглядаєш так, ніби тобі треба більше поспати.

Вона скривилася.

— Так погано, так?

І саме тому мені потрібно було тримати язик за зубами.

Я провів рукою по обличчю, збентежений і роздратований.

— Я не це мав на увазі.

— Все в порядку. Я знаю, що виглядаю жахливо, — сказала Бріджит. — Елін, наша секретарка із зв'язків із громадськістю, розлютилася б, якби побачила мене в такому вигляді.

Я пирхнув.

— Принцесо, ти не могла б виглядати жахливо, навіть якби намагалась.

Незважаючи на те, що вона виглядала втомленішою, ніж зазвичай, з синцями під очима і шкірою, позбавленої звичайного сяйва, вона все одно вибивала інших жінок з колії.

Бріджит підняла брови.

— То був ще один комплімент, містере Ларсен? Два за два роки. Обережніше, бо я подумаю, що подобаюся вам.

— Сприймай це як хочеш, — пробурчав я. — Але ти мені сподобаєшся того дня, коли я сподобаюся тобі.

Бріджит щиро посміхнулася, і я майже усміхнувся у відповідь. Незважаючи на мої слова, ми чудово ладнали в ці дні, не рахуючи випадкових сварок. Наш перехідний період був нелегким, але ми навчилися пристосовуватися і йти на компроміс... крім тих випадків, коли справа стосувалася її побачень.

Жоден з тих довбнів не коштував її часу, і їм пощастило, що я не виколов їм очей за те, як вони витріщалися на неї.

Якби мене не було з нею на побаченнях, вони точно спробували б щось зробити, і від цієї думки в мене закипіла кров.

Я помітив, як погляд Бріджит кожні кілька хвилин переходив на бортовий телефон, поки я нарешті не сказав:

— Буде краще, якщо він не задзвонить.

Принц Ніколай обіцяв зателефонувати їй, щоб повідомити про будь-які новини. Досі їх не було, але в цій ситуації відсутність новин була гарною новиною.

Вона зітхнула.

— Я знаю. Це просто зводить мене з розуму, не знати, що відбувається. Я мала бути там. Я мала повернутися після закінчення університету, а не наполягати на тому, щоб залишитися в США, — почуття провини розлилося по її обличчю. — Що, як я більше ніколи його не побачу? Що, як він…

— Не думай так. Ми скоро будемо там.

До Атенберга було сім годин польоту. За сім годин багато може статися, але я тримав це в собі.

— Він виростив нас, ти знаєш, — Бріджит дивилася у вікно з відстороненим виразом обличчя, — після смерті батька дідусь взяв на себе роль батька для нас з Ніком і намагався щосили. Незважаючи на те, що він король і має багато справ, він знаходив час для нас завжди, коли міг. Він снідав з нами щоранку, коли не був у роз'їздах, і відвідував усі наші шкільні заходи, навіть ті дурні, які не мали особливого значення, — маленька посмішка торкнулася її губ, — якось він переніс зустріч із прем'єр-міністром Японії, щоб подивитися, як я граю соняшник номер три у шкільній виставі п'ятого класу. Я була жахливою актрисою, і навіть мого королівського статусу не вистачило, щоб отримати роль зі словами.

Мої губи скривилися від уявного образу маленької Бріджит, вбраної в костюм соняшника.

— Розв'язати міжнародний інцидент у десять років. Чому я не здивований?

Вона кинула на мене глузливий погляд.

— Для протоколу мені було одинадцять, і прем'єр-міністр поставився до цього з розумінням. Він сам дідусь, — її посмішка померкла. — Я не знаю, що я робитиму, якщо з ним щось трапиться, — прошепотіла вона.

Ми більше не говорили про прем’єр-міністра.

— Все налагодиться само собою, — не зовсім вірно, але я не міг вигадати, що ще сказати.

Я справді погано справлявся з усіма цими втіхами. Саме тому я був охоронцем, а не медбратом.

— Ти правий. Звісно, — Бріджит глибоко зітхнула. — Вибач. Я не знаю, що на мене найшло. Зазвичай я так не роблю, — вона покрутила каблучку на пальці. — Досить про мене. Розкажи мені щось про себе, чого я не знаю.

Переклад?

Відверни мене від того факту, що мій дідусь може померти, а може й ні.

— Наприклад?

— Наприклад.., — вона замислилась, — твоя улюблена начинка для піци.

Це було питання, яке вона не поставила під час нашої імпровізованої сесії питань та відповідей під час випускної вечері.

— Не їм піцу, — від шоку усмішка прослизнула на її обличчі. — Жартую. Попрацюй над довірливістю, принцесо.

— За два роки я ніколи не бачила, щоб ти з'їв хоч одну. Це можливо, — захищаючись, сказала вона.

Моя усмішка розширилася на долю дюйма.

— Це не моя улюблена їжа, але я люблю пепероні. Простота найкраща.

— Це помітно, — Бріджит окинула поглядом мою просту чорну футболку, штани та черевики. Деякі клієнти воліли, щоб їхні охоронці були ошатно одягнені — костюм, краватка, навушник, таке інше, але Бріджит хотіла, щоб я злився з натовпом, тому я був одягнений як завжди.