Страница 34 из 139
говорите. Не дозволяйте їм бачити, як ви пітнієте. Відхиляйтеся, якщо потрібно, повертайте собі владу і спрямовуйте розмову в потрібне вам русло. Ви — принцеса. Ви не повинні ні перед ким щулитись від страху.
Елін була лякаючою, але вона була гарною, і я прийняла її пораду близько до серця, намагаючись не потрапити на приманку Різа.
Один... два... три...
Я видихнула і розправила плечі, дивлячись на нього зверху вниз, хоча він височів наді мною на добрих сім дюймів.
— Я не буду. На цьому ми закінчимо розмову, — сказала я, мій голос був холодний.
Поки він ще більше не зійшов із рейок
. — Добраніч, містере Ларсен.
Його очі назвали мене боягузкою. А мої сказали йому не лізти у чужі справи.
Під час нашого пильного погляду повітря пульсувало тяжкою тишею. Було вже пізно, і я втомилася, але будь я проклята, якщо відступлю першою.
Судячи із впертого погляду Різа, він думав про те саме.
Ми могли б стояти так вічно, дивлячись один на одного, якби не різке дзеленчання вхідного дзвінка. Навіть тоді я дочекалася, поки мій телефон задзвонить тричі, перш ніж відірвати погляд від Різа та перевірити визначник номера.
Моя досада швидко змінилася розгубленістю, а потім і занепокоєнням, коли я побачила, хто дзвонить.
Ніколай
. Ми з братом рідко розмовляли телефоном, а в Ельдоррі була п'ята ранку. Він був ранньою пташкою, але не
настільки
.
Я підняла трубку, усвідомлюючи, що погляд Різа пропалює мене.
— Нік, все гаразд?
Ніколай не дзвонив би ні з того ні з сього в таку годину, якби це не було терміново.
— Боюся, що ні, — втома обтяжувала його слова. — Дідусь.
Паніка вибухнула в моєму животі, і мені довелося вхопитися за столик, щоб підтримати себе, поки Ніколай пояснював ситуацію.
Ні. Тільки не дідусь.
Він був єдиною живою близькою мені людиною, яка у мене залишилась, і якщо я його втрачу...
Різ рушив до мене, його обличчя потемніло від занепокоєння, але він зупинився, коли я похитала головою. Чим більше Ніколай говорив, тим більше мені хотілося блювати.
Через п'ятнадцять хвилин я закінчила розмову, онімівши від шоку.
— Що трапилося? — Різ залишався на відстані кількох футів, але в його позі відчувалося напруження, ніби він був готовий вбити того, хто був на іншому кінці лінії, за те, що він завдав мені страждань.
Всі думки про нашу дурну суперечку зникли, і мене охопило раптове бажання кинутися в його обійми і дозволити його силі забрати мене.
Але, звісно, я не могла цього зробити.
— Я... це мій дідусь, — я проковтнула сльози, що погрожували пролитися по моїх щоках. Плакати було б страшним порушенням етикету. Королівські особи не плачуть у присутності інших людей. Але на той момент я не була принцесою. Я була просто онукою, до смерті наляканою втратою людини, яка виростила її. — Він втратив свідомість, його відвезли в лікарню, і я… — я підняла очі на Різа, в моїх грудях було так тісно, що я не могла дихати, — я не знаю, чи він виживе.