Страница 31 из 139
— Я пішов додому, мене знудило, і я пообіцяв собі, що більше ніколи не буду таким боягузом.
Про що ти найбільше шкодуєш? Бездіяльність.
Я пішов до армії, щоб знайти мету і сім'ю, якої в мене ніколи не було. Я став охоронцем, щоб спокутувати гріхи, які ніколи не зможу відмолити.
Врятовані життя в обмін на відібрані життя, прямо чи побічно.
Який твій найбільший страх? Невдача.
— Це була не твоя провина, — сказала Бріджит, — ти теж був дитиною. Ти нічого не міг вдіяти проти озброєного нападника. Якби ти спробував, то також міг би померти.
Ось воно. Ще одне запинання на слові «
померти
».
Бріджит відвернулася, але не раніше, ніж я вловив підозрілий блиск у її очах.
Я стискав і розтискав кулаки.
Не роби цього.
Але я вже кілька разів облажався сьогодні. Що означає ще одне?
— Ходи сюди, принцесо, — я розкрив одну руку. Вона зробила крок у неї і зарилася обличчям у моє непоранене плече. Це було найвразливіше місце, яке ми займали один перед одним з моменту нашої зустрічі, і це щось розбило в мені.
— Все в порядку, — я ніяково поплескав її по руці. У мене погано вдавалося втішати людей, — усе скінчилося. Все гаразд, окрім засранця з пістолетом. Хоча, думаю, сьогодні була невдала ніч, щоб залишити куленепробивний жилет вдома.
Її задиханий сміх, пронісся по моєму тілу.
— Це жарт, містере Ларсен?
— Спостереження. Я не...
— Жартую, — закінчила вона, — я знаю.
Ми ще довго сиділи на задньому сидінні машини швидкої допомоги, спостерігаючи за тим, як поліція оточує місце злочину, а я намагався придушити шалене почуття захисту, яке наростало в моїх грудях. Я захищав усіх своїх клієнтів, але це було інакше.
Більш внутрішнє.
Частина мене хотіла відштовхнути її подалі від себе, а інша частина хотіла затягнути її у свої обійми та тримати її як свою.
Та я не міг.
Бріджит була занадто молода, занадто невинна і занадто недоступна, і, чорт, мені краще не забувати про це.