Страница 30 из 139
— Вона має рацію. Лікарі знають, що роблять, — він говорив заспокійливим голосом, якого я ніколи не чула від нього раніше, і щось стисло мої груди. Сильно, — ми залишимося з тобою, доки вони не приїдуть. Як тобі це?
Нижня губа хлопчика здригнулася, але він кивнув головою.
— Добре.
Перш ніж ми встигли сказати щось ще, на нас світило яскраве світло, і парку пролунав голос.
— Поліція! Підніміть руки!
***
РІЗ
Запитання. Медичні огляди. Ще запитання, плюс кілька плескань по спині через те, що я «герой».
Наступна година випробовувала моє терпіння, як ніщо інше до цього... крім проклятої жінки переді мною.
— Я сказав тобі
залишатися на місці
. Це була проста вказівка, принцесо, — прогарчав я. Вигляд того, як вона біжить до мене, в той час, як стрілець все ще знаходиться на відкритому місці, викликав у мене більше паніки, ніж пістолет, спрямований мені в обличчя.
Не мало значення, що я обеззброїв стрільця. Що, якщо він мав другий пістолет, який я не помітив?
Жах пройшовся кігтями по моєму хребту.
Я міг впоратися з тим, що в мене стріляли. Я не міг впоратися з тим, що Бріджит може постраждати.
— У тебе стріляли, містере Ларсен, — вона схрестила руки на грудях. Я сидів на задньому сидінні відкритої машини швидкої допомоги, а вона стояла переді мною, вперта, як завжди. — Ти вже знешкодив стрільця, і я думала, що ти
помираєш
.
Її голос здригнувся в кінці, і мій гнів розвіявся.
Крім моїх приятелів по флоту, я не міг згадати, коли востаннє когось
справді
хвилювало, чи живий я чи помер. Але Бріджит з якоїсь незрозумілої причини хвилювало, і не тільки тому, що я був її охоронцем. Я бачив це в її очах і чув у слабких коливаннях її холодного, чіткого голосу.
І будь я проклятий, якщо це знання не вдарило мене в груди сильніше, ніж куля.
— Я в порядку. Куля зачепила мене, от і все. Навіть під шкіру не ввійшла, — парамедики перев'язали мене, і за два-три тижні я буду як новий.
Стрілець був здивований і стріляв, керуючись інстинктом, а не метою. Швидке ухилення, і я уникнув того, що могло бути набагато неприємнішим ніж поранення в плече.
Поліція доставила його до медичного закладу. Вони все ще розслідують те, що трапилося, але, наскільки я зрозумів, стрілець навмисно вибрав батька дитини. Щось щодо невдалої ділової угоди та банкрутства. Стрілець був під кайфом, настільки, що його не хвилювало, що він буде здійснювати свою помсту в парку, повному людей.
На щастя, він також був під таким кайфом, що продовжував бурмотіти про те, що батько хлопчика вчинив з ним неправильно, замість того, щоб стріляти на ураження.
Швидка допомога забрала дитину та її батька деякий час тому. Батько мав велику втрату крові, але його стан стабілізувався, і він пройшов це. З хлопчиком теж усе було гаразд. Травмований, але живий. Я постарався перевірити його перед їхнім від'їздом.
Дякувати Богу.
— Ти був весь у крові, — Бріджит провела пальцями по перев'язаній рані, її дотик пронизав мене до самих кісток.
Я напружився, і вона завмерла.
— Так боляче?
— Ні, — не в тому сенсі, що вона мала на увазі.
Але те, як вона дивилася на мене, ніби боялася, що я можу зникнути, якщо вона моргне? Це змусило моє серце боліти, ніби вона відірвала від нього шматок і лишила його собі.
— Тримаю парі, не так ти уявляла собі випускний вечір, — я потер рукою щелепу, мій рот спотворився у гримасі, — ми мали відразу піти додому після вечері.
Я використав непереконливу відмовку, щоб виправдати прогулянку в парку, але насправді я хотів продовжити ніч, бо коли ми прокинемося, ми повернемось до того, чим були. Принцеса та її охоронець, клієнтка та її підрядник.
Це було все, чим ми могли бути, але це не завадило божевільним думкам поринути у мій розум під час вечері. Думки про те, що я міг би залишитися з нею на всю ніч, хоча зазвичай я ненавидів відповідати на запитання про своє життя. Думки про те, чи така солодка на смак Бріджит, як вона виглядає, і як сильно мені хотілося позбавити її тієї холодної поведінки, поки я не дістануся до вогню під нею. Погрітися в його теплі, дозволити йому спалити решту світу, поки не залишимося тільки ми.
Як я вже сказав, божевільні думки. Я відкинув їх убік, як тільки вони з'явилися, але вони все ще залишалися в глибині моєї свідомості, як слова пісні, що запам'ятовуються, і ніяк не забуваються.
Моя гримаса поглибилася.
Бріджит похитала головою.
— Ні. То була хороша ніч до... ну, до цього, — вона махнула рукою у бік парку, — якби ми пішли додому, дитина та її батько могли б померти.
— Можливо, але я облажався, — це траплялося нечасто, але я міг це визнати, коли це відбувалося, — мій пріоритет номер один, як охоронця — захистити тебе, а не грати у рятівника. Я повинен був витягти тебе звідси і залишити все як є, але… — у моїй щелепі запульсував м'яз.
Бріджит терпляче чекала, поки я закінчу. Навіть із розпатланим волоссям і брудом на сукні, коли я штовхнув її на землю, вона могла б зійти за ангела в цьому чортовому пеклі мого життя. Світле волосся, очі кольору океану та сяйво, яке не мало нічого спільного з її зовнішньою красою, але мало відношення до її внутрішньої.
Вона була надто красива, щоб її торкнулася хоч якась частина мого потворного минулого, але щось змушувало мене продовжувати.
— Коли я навчався у старшій школі, я знав одного хлопця, — спогади розгорталися, як закривавлений фільм, і знайомий спис провини встромився в моє нутро, — не друг, але найближче, що я мав. Ми жили за кілька кварталів один від одного і проводили вихідні в нього вдома, — я ніколи не запрошував Тревіса до себе додому. Я не хотів, щоб він бачив, як це, жити там.
— Якось я підійшов і побачив, як його пограбували під дулом пістолета прямо у дворі. Його мама була на роботі, а це був неблагополучний район, тож такі речі траплялися. Але Тревіс відмовився віддати свій годинник. Це був подарунок його старого, котрий помер, коли він був ще маленьким. Грабіжник не зрадів відмові і застрелив його прямо там, серед білого дня. Ніхто, включно зі мною, нічого з цим не зробив. У нашому районі було два правила, якщо ти хочеш вижити: перше — тримай рота на замку, друге — не лізь не у свою справу.
Їдкий смак наповнив мій рот. Я пригадав вигляд і звук падіння тіла Тревіса на землю. Кров, що сочилася з його грудей, здивування в його очах... і зрада, коли він побачив, що я стою там і дивлюся, як він помирає.