Страница 27 из 139
— Найкраще Ефіопське місце у місті, — Різ заглушив двигун.
Моє серце застукотіло. Ефіопська кухня була моєю улюбленою. Звичайно, Різ міг вибрати навмання, не пам'ятаючи про цей факт, який я якось упустила під час поїздки додому.
— Я тобі не вірю, — сказала я, — найкращий ефіопський ресторан знаходиться на U Street.
Це не так. Через півгодини я спробувала
інджеру
(ефіопська традиційна страва; схожа на млинці)
і яловичину
тібс уот
, і зрозуміла, що Різ мав рацію. Це було найкраще ефіопське місце у місті.
— Як я не знала про це місце? — запитала я, відриваючи ще один шматок
інджери
і зачерпуючи ним м'ясо. У ефіопській культурі хліб був як їжею, так і приладдям.
— Це місце непомітне для більшості людей. Я охороняв ефіопську VIP-персону протягом кількох місяців. Тільки тому я дізнався про це місце.
— Ти повен сюрпризів, — розмірковувала я, жуючи свою їжу. Проковтнувши, я сказала: — Оскільки це мій випускний вечір, давай зіграємо у гру. Вона називається «Дізнайся Різа Ларсена».
— Звучить нудно, — Різ обвів очима ресторан, — я вже знаю Різа Ларсена.
— Я не знаю.
Він видав багатостраждальне зітхання, і я поборола бажання тріумфувати, тому що це зітхання означало, що він ось-ось здасться. Таке траплялося нечасто, але коли це відбувалося, я тішилася цим, як дитина в магазині солодощів.
— Гаразд, — Різ сів і склав руки на животі, зображуючи буркотливість, — тільки тому, що це твій випускний вечір.
Я посміхнулась.
Бріджит: один. Різ: нуль.
До кінця вечері я засипала його питаннями, які завжди хотіла поставити, починаючи з дрібниць.
Улюблена страва? Запечена солодка картопля.
Улюблений колір? Чорний. (Ну звісно).
Улюблений фільм?
«Скажені пси»
.
Після того, як я вичерпала основні питання, я перейшла до особистіших. На мій подив, він відповів на більшість моїх запитань без скарг. Єдине, від чого він ухилився, були питання щодо його сім'ї.
Найбільший страх? Невдача.
Найбільша мрія? Спокій.
Найбільший жаль? Бездіяльність.
Різ не став уточнювати свої розпливчасті відповіді, а я не стала на нього тиснути. Він уже дав мені більше, ніж я очікувала, і якщо я тиснутиму надто сильно, він замкнеться.
Зрештою, я набралася сміливості і заговорила про те, що не давало мені спокою останні кілька тижнів.
Медове вино допомогло. Від нього віяло теплом і бадьорістю, і з кожним ковтком воно руйнувало мої заборони.
— Про домашній фестиваль Рокбері, який ти влаштував...
Різ накинувся на шматок яловичини, не звертаючи уваги на жінок, що роздивлялись його з-за столу у кутку.
— А що?
— Мої друзі не зрозуміли, про що я кажу, коли я їм про це розповіла, — я про всяк випадок уточнила в Ейви і Стелли, і вони обидві дивилися на мене так, ніби у мене виросли дві голови.
— І?
Я допила своє вино, мої нерви скакали на всі боки.
— І ти сказав, що мої друзі допомогли тобі з підготовкою.
Різ мовчки жував, не відповідаючи мені.
— Як… — дивна грудка утворилася в моєму горлі. Я звинуватила у цьому надто багато їжі, — як у тебе виникла ця ідея? І ти усе організував сам?
— Це не має великого значення, — він продовжував їсти, не дивлячись на мене.
Я знала, що це він з моменту моєї телефонної розмови з Джулз, але почути його підтвердження було зовсім іншою справою.
Метелики в моєму животі відлетіли всі разом, а грудка в горлі збільшилася.
— Це
має
велике значення. Це було... дуже дбайливо. Як і сьогоднішній вечір. Дякую, — я покрутила срібну каблучку на пальці. — Але я не розумію, чому ти не сказав мені, що то була твоя ідея, або чому ти все це зробив. Я тобі навіть не подобаюсь.
Різ нахмурив брови.
— Хто сказав, що ти мені не подобаєшся?
—
Ти.
— Я ніколи цього не говорив.
— Ти мав на увазі це. Ти завжди такий буркотливий і свариш мене.
— Тільки коли ти не слухаєш.
Я стрималася, щоби не відповісти. Вечір проходив так добре, і я не хотіла його псувати, навіть якщо іноді він змушував мене почуватися неслухняною дитиною.
— Я не сказав тобі, бо це було недоречно, — додав він хриплуватим голосом. — Ти мій клієнт. Я не маю... робити такі речі.
Моє серце вдарилося об грудну клітку.
— Але ти все одно це зробив.
Губи Різа розтягнулись у невдоволенні, ніби він сердився на свої власні дії.
— Так.
— Чому?
Він нарешті звів очі, щоб зустрітися з моїми.
— Тому що я розумію, як це бути самотнім.
Самотнім
.
Це слово вразило мене сильніше, ніж варто було б. Я не була фізично самотня — я була оточена людьми весь день, щодня. Але хоч би як я намагалася прикинутися звичайною студенткою коледжу, це було не так. Я була принцесою Ельдорри. Це означало гламур і популярність, але це також означало охоронців та цілодобовий захист, куленепробивні жилети та життя, яке планували, а не проживали.
Інші королівські особи, яких я знала, включаючи мого брата, задовольнялися життям у акваріумі. Я була єдиною, хто кігтями впивався у свої нутрощі, відчайдушно намагаючись вирватися зі своєї шкіри.
Самотність
.
Різ якось дізнався цю невід'ємну істину про мене раніше, ніж я сама.
— Дбайливий
та
спостережливий, — він був пильним до оточення, але я не очікувала, що він буде настільки пильним до
мене
, що побачить ті частини мене, які я приховувала навіть від себе. — Ти справді
сповнений
сюрпризів.
— Нікому не кажи, інакше мені доведеться їх убити.
Напруга спала, і на моїх губах розквітла маленька, щира посмішка.
— І з гумором. Я переконана, що інопланетяни захопили твоє тіло.
Різ пирхнув.
— Хотів би я подивитись, як вони спробують.
Після цього я більше не ставила запитань, а Різ більше не давав відповідей. Ми закінчили вечерю у дружній мовчанці, і після того, як він розплатився — він відмовився від ідеї розділити чек — ми вийшли з ресторану до найближчого парку.
— Ти справді дозволяєш мені ходити тут без жилета? — піддражнила я. Куленепробивний жилет висів у глибині моєї шафи, непотрібний з моменту нашої поїздки до торгового центру.
В голові промайнув образ рук Різа на моїй шкірі в роздягальні, і моє обличчя спалахнуло жаром.
Дякувати Богу, на вулиці темно.