Спотворені ігри

5. РІЗ

Я буду гаразд, чорта з два.

Слова Бріджит, сказані з такою впевненістю місяць тому, повернулися, щоб вкусити її, а заразом і мене, у славнозвісний зад. Вивчивши місце проведення концерту, я прямо сказав їй

не

відвідувати виступ, який відбувався на якомусь сумнівному складі, який мав бути закритий за порушення тисячі та одного правила техніки безпеки. Будівля була на відстані одного сильного пориву вітру від того, щоб звалитися.

І все ж Бріджит пішла проти мого наказу і

втекла

посеред ночі, щоб відвідати цей чортів концерт, тільки для того, щоб потім бути викраденою.

Саме так. Викрадена найманцем, який схопив її та Ейву на вулиці.

Мене розлютив навіть не сам концерт. Якби Бріджит наполягла на тому, щоб піти, я пішов би з нею, бо вона була клієнтом. Я не міг фізично заборонити робити те, що вона хоче.

Ні, я був злий через те, що вона діяла за моєю спиною, і всього цього інциденту з викраденням можна було б уникнути, якби вона була чесна зі мною.

Я глянув у дзеркало заднього виду, щоб переконатися, що Бріджит усе ще там. Як би я не був розлючений, вигляд її на задньому сидінні, в синцях, але в безпеці, трохи послабив крижаний жах, що охопив мене з того часу, як я прокинувся і зрозумів, що вона пішла.

На щастя, у мене вистачило передбачливості встановити секретний чіп стеження в її телефон кількома тижнями раніше, і він привів мене до Філадельфії, де я знайшов її та Ейву зв'язаними та у владі найманого вбивці. Уся ця ситуація стала результатом довгої та брудної історії за участю Алекса Волкова і його дядька-психопата, який викрав Ейву як важіль тиску на свого племінника, а також багаторічних секретів та помсти.

Чесно кажучи, мені було начхати на всю цю драму. Все, про що я дбав, це про те, щоб Бріджит вибралася звідти неушкодженою, і я це зробив, хоча б для того, щоб розірвати її на шматки своїми власними руками.

— Ейва залишиться з нами на ніч, — Бріджит провела рукою по волоссю подруги, її брови стурбовано насупилися, — я не хочу, щоб вона була сама.

Ейва лежала, згорнувшись калачиком на її колінах, її ридання були тихіші, ніж раніше, але все ще досить частими, щоб змусити мене здригнутися. Я гадки не мав, що робити поряд з людьми, що плачуть, особливо з тими, чий тепер уже колишній хлопець зізнався, що брехав їй протягом усіх їхніх стосунків, щоб помститися людині, яка, як він вважав, убила його родину. І це була лише коротка версія того, що сталося.

Це було лайнове лайно, але Алекс Волков завжди був трохи лайновим у тому сенсі, що

я можу вбити тебе, якщо буду в поганому настрої

. Принаймні всі були живі... крім його дядька та найманця.

— Добре, — це слово зрикошетило машиною, як куля.

Бріджит здригнулася, і в моєму шлунку зародилося маленьке зернятко провини. Цього було замало, щоб заглушити мій гнів, але цього було достатньо, щоб я відчув себе мудаком, коли зупинився перед її домом. Вона пройшла через пекло, і я повинен був спочатку дати їй відійти від подій останніх двадцяти годин, перш ніж накидатися на неї.

Ключове слово: повинен. Але мене ніколи особливо не хвилювало, що я

повинен

робити. Важливо було те, що мені

потрібно

зробити, і мені потрібно було, щоб Бріджит зрозуміла, що вона не може нехтувати моїми правилами. Вони повинні були захистити її, чорт забирай, і якщо з нею щось трапиться...

Мене пронизав новий жах.

Ми ввійшли до будинку, і я почекав, поки Ейва увійде до кімнати Бріджит, перш ніж повернути голову праворуч.

— Кухня. Зараз же.

Бріджит обхопила себе руками. Ще одна хвиля гніву обрушилася на мене, побачивши подерту, почервонілу шкіру там, де мотузки впивались у її зап'ястя.

Якби найманець не був уже мертвий, я б вбив його сам, і робив би це довше і солодше, ніж Алекс.

Вона пройшла на кухню і зайнялася приготуванням чаю, постійно уникаючи мого погляду.

— Все обійшлося, — сказала вона тоненьким голосом. — Я в порядку.

Вени пульсували у скронях.

— Ти в порядку, — повторив я. Це пролунало як гарчання.

Ми стояли за п'ять футів один від одного. Я — у дверях, стиснувши кулаки; Бріджит — біля раковини, обхопивши руками кухоль, з величезними очима на блідому обличчі. Її звичайна холодна, царствена манера поведінки зникла, оголена подіями останніх двадцяти чотирьох годин, і я помітив легке тремтіння в її плечах.

— Я зробила помилку, але…

— Помилка? — вогонь обпалив мої вени, випалюючи мене зсередини. —

Помилка

— це з'явитись не на той урок.

Помилка

— забути замкнути двері, коли виходиш із дому. Це не викрадення і майже вбивство психопатом, бо ти втекла, як школярка, яка порушила комендантську годину. Я сказав би, що це було більше, ніж

помилка

.

Мій голос підвищувався з кожним словом, доки я не почав кричати. Я ніколи раніше не втрачав спокій з клієнтом, але Бріджит мала дивовижну здатність вичавлювати з мене всі емоції, гарні та погані.

— Я ж не

хотіла

, щоби мене викрадали, — частина вогню повернулася у вічі Бріджит. — Концерт був у повній безпеці, незважаючи на те, що ти сказав. Це було тільки після… — вона глибоко зітхнула. — Вони націлилися не на мене. Вони націлилися на Ейву, а я випадково опинилася з нею. Це могло статися будь-якої миті.

Вена на моїй скроні пульсувала сильніше.

— Ні. Це

не могло

статися будь-якої миті, — я попрямував до неї, мій рот розплющився від похмурого задоволення, коли я побачив, як її очі розширилися від страху.

Добре

. Вона

повинна

боятися мене, бо я збирався влаштувати пекельний дощ на весь її маленький наївний парад. — Хочеш знати чому?

Бріджит мудро обрала не відповідати. На кожен мій крок уперед вона робила один крок назад, поки не зіштовхнулась спиною зі стіною, а її зчеплені на грудях руки не стиснули її кухоль.

— Тому що

я був би там

, — шипів я. — Мені начхати, хто був мішенню— ти, Ейва чи довбаний Великий Птах. Якби я був там, я б знешкодив цього дурня ще до того, як він торкнувся тебе, — це не була зарозумілість, це була правда. Це була причина, через яку я був найзатребуванішим агентом служби безпеки Гарпера. — Що я сказав тобі, коли ми зустрілися вперше?

Бріджит нічого не відповіла.

—

Що. Я. Сказав. Тобі?