Страница 20 из 139
— я поклав передпліччя на стіну над її головою, а руку біля її обличчя, фактично спіймавши її в клітку. Ми були так близько, що я відчував запах її парфумів — щось тонке і п'янке, як свіжі квіти в літній день — і бачив темні кільця навколо її зіниць. Я ніколи раніше не бачив таких очей, таких глибоких і синіх, наче дивишся прямо в глибини океану. Це були такі очі, які заманювали та засмоктували тебе, перш ніж ти встигав зрозуміти, що відбувається.
Той факт, що я помітив ці дурниці в розпал гіршого дня в моїй кар'єрі, тільки ще більше розлютило мене.
— Робити, що кажеш, коли кажеш, — у її шепоті пролунав натяк на непокірність.
— Саме так. Ти не зробила цього, і ти мало не загинула. —
Якби я не опинився там вчасно...
Моя кров заледеніла. Алекс був там, але цей божевільний виродок міг застрелити Бріджит з такою ж ймовірністю, як і врятувати її. — Ти знаєш, що могло б… — я зупинився на середині речення. Я знову кричав. Я стиснув щелепу і змусив себе зробити глибокий вдих. — Я знаю, ти вважаєш мене владним і параноїдальним, але я говорю «ні» не тому, що хочу помучити тебе, принцесо. Я хочу захистити тебе, і якщо ти продовжуватимеш кидати мені виклик на кожному кроці, ти занапастиш себе і тих, хто тебе оточує. Ти цього хочеш?
— Ні, — виклик все ще був, але я не помітив підозрілого блиску в очах Бріджит або легкого вагання її підборіддя.
Жорстокість з кращих намірів, і вона потребувала великої сили.
Проте я пом'якшив суворий тон свого голосу, коли заговорив далі.
— Тобі треба довіряти мені. Перестань боротися зі мною з будь-якого приводу, і, чорт забирай,
не дій
за моєю спиною. Наступного разу спершу поговори зі мною.
— Щоразу, коли я намагаюся поговорити з тобою, ми зрештою сваримося, і розмова ні до чого не призводить, — Бріджит уважно дивилася на мене, спонукаючи сказати інше. Я не став. Я звик робити все по-своєму, і мій шлях був правильним. — Довіра — це двостороння взаємодія. Ти встановив секретний чіп у мій телефон.
— Добре, що я це зробив, інакше б ти зараз була мертва, — прогарчав я.
Вона стиснула губи, і мій погляд мимоволі впав на її рот. Пишний, рожевий, здатний на більшу зухвалість, ніж можна було очікувати від манірної і правильної принцеси. От тільки не було нічого манірного і правильного в тому, що ховалося за її зовнішністю... або в думках, що проносяться в моїй голові.
Це був непридатний час для того, щоб думати про щось, хоч віддалено пов'язане з сексом. Заради всього святого її викрали менше сорока восьмої години тому. Але адреналін і збудження завжди йшли зі мною пліч-о-пліч, і якщо бути чесним, було дуже мало випадків, коли вона мене не збуджувала. Навіть коли я був злий на неї, я хотів її.
Мій член напружився, а руки знову стиснулися в кулаки. Я охороняв найкрасивіших жінок на планеті — кінозірок, супермоделей, спадкоємиць, багато з яких ясно давали зрозуміти, що готові підкорятися моїм наказам як у спальні, так і за її межами, але я ніколи не приймав їхніх пропозицій. І ніколи не піддавався спокусі.
Подумати тільки, що жінка, яка швидше буде дивитись, як я палаю, ніж торкнеться мене, — це та, яку я зрештою бажаю.
— Ти сказав, що я маю довіряти тобі. Як я можу це зробити, якщо ти мені не довіряєш? — Бріджит заговорила своїм переговорним голосом, який я знав за незліченними публічними заходами, на яких я її супроводжував.
Цей голос дратував мене до глибини душі. Я вважав би за краще, щоб вона огризалася на мене, а не поводилась зі мною як з якимось чортовим незнайомцем, від якого їй потрібно відв'язатися.
— Я пропоную компроміс. Дістань чіп, і я робитиму те, що ти скажеш, коли ти скажеш, якщо це пов'язано з безпекою, — погляд Бріджит вп'явся в мій. — Я обіцяю.
Неймовірно
.
Вона
була не права, і вона вела переговори зі
мною
.
І я хотів сказати «так».
— Чому я маю тобі вірити? — моє дихання вирвалося різким видихом, і дрібне тремтіння пробігло її тілом. Я виразно бачив її соски крізь тонкий чорний шовк сукні. Тверді і горбисті, що просять мого дотику. Можливо, це було через прохолоду — товсті стіни і вікна з подвійним склом не могли вберегти від холоду, — але, судячи з розчервонілих щічок Бріджит, не тільки я один відчував, що повітря між нами заряджене.
Мої ніздрі роздмухувалися. Я все ще був твердий як камінь, і це мені не подобалося. Ненавидів її за те, що вона спокушала мене таким чином. Ненавидів себе за те, що не міг стриматись, коли справа стосувалася її.
— Я не порушую своїх обіцянок, містере Ларсен, — Бріджит наполягала на тому, щоб називати мене на прізвище так само, як я наполягав на тому, щоб називати її
принцесою
. Це дратувало нас обох, але жоден із нас не відступав першим.
Історія всіх наших стосунків
. — Ми домовилися?
Моя щелепа стискалась у ритмі з моїм пульсом.
Раз. Два. Три
.
Моїм першим інстинктом було сказати «
чорт, ні
». Чіп був єдиною причиною, через яку вона зараз жива. Але це було найближче перемир'я, і, хоча я без проблем грав роль поганого поліцейського, я б вважав за краще працювати з Бріджит, що співпрацює, а не дихати їй у потилицю кожен день.
— Добре, — видавив я з себе. — Ми починаємо з випробувального терміну. Чотири місяці. Ти виконуєш свою частину угоди, і я відступаю. Якщо ні, я прикую тебе до себе наручниками, поки ти не зможеш навіть спокійно сходити в туалет. Зрозуміло?
Її губи стали ще тоншими, але вона не стала сперечатися.
— Чотиримісячний випробувальний термін. Чудово, — вона завагалася, а потім додала: — і ще дещо...
Сумнів наповнив мої вени.
— Ти,
мабуть
, жартуєш?
Її щоки забарвилися у червоний колір.
— Ти нікому не можеш розповідати про те, що сталося. Особливо у палаці.
— Ти просиш мене збрехати, — від мене вимагалось записувати кожен інцидент із клієнтом і доповідати про нього Крістіану. Останній хлопець, котрий не зробив цього... скажімо так, він пошкодував про своє рішення. Дуже сильно.
— Не брехати, а не згадувати, — поправила мене Бріджит, — подумай про це. Якщо мій дідусь дізнається, що сталося, тебе звільнять, і твоя репутація буде підірвана.
Звернення до мого его.
Хороша спроба, принцесо.
— Моя репутація впорається з цим, — я підняв брову, — я думав, ти будеш рада позбутися мене.
Червоні плями на її щоках стали ще глибшими.
— Як то кажуть. Котре лихо менше, те й вибирають