Страница 18 из 139
поводитися як надмірно дбайливий батько, — моє розчарування наростало. Я воліла б ненавидіти його весь час, ніж змушувати свої емоції гойдатися туди— сюди, як зламаний манометр. Це було виснажливо. — Як ти досі працюєш? Я здивована, що твої попередні клієнти не поскаржилися до вашої компанії на твої… твої…
Різ скинув брову, поки я підбирала потрібні слова.
— Твої владні нахили, — непереконливо закінчила я.
Прокляття
. Мені потрібно було мати більший арсенал найкращих образ.
— Тому що я найкращий. Вони знають це, і ти теж, — зарозуміло сказав він. Він нахилився вперед, очі його потемніли. — Ти думаєш, я хочу опікуватись тобою? Я не хочу. Якби я хотів дітей, я знайшов би офісну роботу і оселився в якомусь приміському будинку з парканом і собакою. Я працюю у цій сфері, щоб рятувати життя, принцесо. Я забрав їх багато, а тепер… — він різко зупинився, але його слова завмерли в повітрі.
Я згадала його слова на парковці.
Це стало занадто. Відрядження, невизначеність, похорони. Дивитися, як люди, яких я вважав за братів, помирають прямо в мене на очах.
Різ не вдавався в подробиці про те, що сталося, коли він служив в армії, але йому це не потрібно. Я могла тільки уявити.
Почуття провини та співчуття розцвіли в моєму животі і згорнулися навколо мого серця.
Ось чому
я так сильно вагалася у своїх почуттях до нього. Мені не подобалося ставлення та вчинки Різа, але я не відчувала
до нього
ворожості, тому що розуміла, чому він чинить так, як чинить.
То була головоломка, і, на жаль, я не бачила з неї виходу.
— Достатньо однієї помилки, — закінчив Різ. — Одна секунда неуважності, і ти можеш потрапити на мінне поле і підірватись на міні. Одна помилка в міркуваннях, і ти можеш опинитися з кулею в голові, — він відкинувся назад, віконниці опустилися на металеві очі. — Тож ні, мені начхати, якщо ти вже купила квитки. Я все одно перевірю місце, і якщо щось здасться не так, ти не підеш. Кінець історії.
У моїй голові промайнула дюжина різних відповідей, але та, яка вийшла, була зовсім не тією, яку я хотіла сказати.
— Ми не в зоні бойових дій, — лагідно сказала я, — нам не треба бути напоготові двадцять чотири години на добу.
Щелепа Різа напружилася, і, хоча він пішов з флоту багато років тому, я хотіла б знати, як довго він ще боровся у своїх внутрішніх битвах.
—
Життя
— це зона бойових дій, принцесо. Чим раніше ти це зрозумієш, тим більшою безпекою будеш.
Хоча моє життя не було ідеальним, воно було набагато кращим, ніж у більшості людей. Я знала це. Я виросла в бульбашці, захищена від найгірших проявів людства, і тому була неймовірно привілейованою. Але думка про те, щоб жити так, ніби я щодня веду війну, наводила на мене невимовну тугу.
— Життя це щось більше, ніж просто спроби не вмерти, — я не зводила погляду з Різа, поки офіціант приносив наші замовлення та ставив їх на стіл. — Це лише концерт. Я обіцяю, що буду гаразд.