Спотворені ігри

— Це не безглуздо, — у моїх грудях утворилося стиснення, яке поширювалося, поки не задушило мене спогадами, які краще забути. — Я роблю те саме зі своїми старими військовими приятелями, — з тими, хто похований у Вашингтоні, принаймні хоча я намагався вибиратися в інші місця, коли міг.

Вони загинули через мене. Найменше, що я міг зробити, це віддати шану.

— Ти підтримуєш зв'язок зі своїми друзями з флоту? — спитала Бріджит, коли ми йшли до виходу.

Я стежив за тим, щоб не з'явилися папараці чи недоброзичливці, але довкола не було нікого, крім нас та привидів з минулого.

— З парочкою. Не так часто, як хотілося б.

Мій підрозділ був моєю сім'єю, але після того, що сталося, тим, хто вижив, стало дуже важко підтримувати зв'язок. Ми надто часто нагадували один одному про те, що ми втратили.

Єдиною людиною, з якою я підтримував постійний зв'язок, був мій старий командир, з яким я служив на флоті.

— Що змусило тебе піти? — Бріджит засунула руки глибше в кишені пальта, і я подолав бажання притягнути її ближче, щоб поділитися теплом свого тіла. Було дуже холодно, а її пальто не виглядало досить теплим, щоб захистити її від вітру.

— Це стало занадто. Відрядження, невизначеність, похорони. Дивитись, як люди, з якими я служив, вмирають просто в мене на очах, — моя горло стиснулось, і я змусив себе дихати, перш ніж продовжити. — Це зіпсувало мене, і якби я не пішов, коли пішов… —

я втратив би те, що від мене залишилося.

Я похитав головою. — Це та сама історія, що й у багатьох ветеранів. Я не якийсь особливий.

Ми дійшли до машини, але коли я відчинив двері, щоб Бріджит сіла, вона натомість поклала свою долоню на мою руку.

Я напружився: її дотик пропалив мій одяг сильніше, ніж будь-який холод чи полум'я.

— Мені шкода, — сказала вона, — і за те, що сталося, і за те, що я суну носа в чужі справи.

— Я пішов багато років тому. Якби я не хотів говорити про це, я б і не говорив. В цьому немає нічого страшного, — я відсмикнув руку і ширше відчинив двері машини, але відбиток її дотику залишився. — Я не шкодую про те, що служив на флоті. Хлопці з мого підрозділу були для мене як брати, найближчі до справжньої родини, і я б нізащо не відмовився від цього. Але ж фронтові справи? Так, з цим лайном я покінчив.

Я ніколи ні з ким не ділився цим. З іншого боку, мені не було

з ким

поділитися цим, крім мого старого психотерапевта, і в мене було достатньо проблем, щоб працювати з нею, не заглиблюючись у причини мого звільнення з армії.

— І все ж після цього ти обрав професію охоронця, — зауважила Бріджит. — Не зовсім безпечне заняття.

— У мене є навички, щоб бути хорошим охоронцем, — багато колишніх «морських котиків»(

Спецназ ВМС

) йдуть шляхом приватної охорони, і Крістіан, можливо, і був виродком, але він був переконливим виродком. Він переконав мене підписати контракт менш як через добу після мого повернення на американську землю. — Не думаю, що мені колись загрожувала більша небезпека, як відтоді, як ти стала моєю клієнткою.

Вона зніяковіло підняла брови, і я майже посміхнувся.

Майже.

— Ризик розриву моєї артерії збільшився вдесятеро.

Збентеження Бріджит розвіялося, змінившись дивним поєднанням захоплення та роздратування.

— Рада бачити, що ви набули почуття гумору, містере Ларсен. Це різдвяне диво.

З мого горла вирвався смішок, настільки чужий, що я ледве впізнав у ньому свій власний, і щось у моїй душі сколихнулося, пробуджене нагадуванням про існування інших речей, крім темряви, яка переслідувала мене так довго.

В очах Бріджит промайнуло здивування, перш ніж вона невпевнено посміхнулася у відповідь, і

щось

піднялось у відповідь на подальше заохочення.

Я засунув його назад.

Сміятися було добре. Все інше — ні.

— Ходімо, — я стер посмішку зі свого обличчя. — Або ми спізнимося.

***

Бріджит

Якби я могла описати свої стосунки з Різом однією піснею, то це була б пісня Кеті Перрі Hot N Cold. В одну хвилину ми сварилися і не давали спокою один одному. Наступної ми сміялися і зближалися через жарти.

Гаразд,

зближення

— надто сильне слово для того, що сталося на парковці цвинтаря.

Поводитися один до одного як нормальні люди

було більш точним. Різ не так засміявся, як майже посміхнувся, але, можливо, в його світі це й було сміхом. Я не могла уявити його тим, хто відкидає голову назад від сміху так само, як я можу уявити Скелю(

Дуейн Джонсон

), що танцює балет.

Але якщо я чомусь і навчилася за останній місяць, то це тому, що мені потрібно користуватися перевагами наших стосунків, коли це можливо. Тому після запланованого «несподіваного» візиту до місцевої середньої школи, де я сказала про важливість доброти і психічного здоров'я, я торкнулася теми, яку уникала протягом останнього тижня.

— Зазвичай я залишаюся в Ельдоррі довше на свята, але я рада, що цього року ми повернемося до кампусу раніше, — невимушено сказала я, коли ми влаштувалися на своїх місцях у ресторані біля школи.

Без відповіді.

Якраз коли я подумала, що Різ проігнорує приманку, він сказав:

— Не тягни, принцесо. Чого ти хочеш?

І знову дратівливість.

Моє обличчя трохи спохмурніло. Я почувала себе дитиною, яка запитувала дозволи у батьків, коли говорила з ним, що було смішно, але він випромінював такий авторитет, що я іноді забувала, що він мій працівник, а не навпаки.

Ну, технічно він був підрядником палацу, але це була незначна відмінність.

— Мій улюблений гурт приїжджає до Вашингтону у січні. Ми з Ейвою вже купили квитки, щоб побачити їх, — сказала я.

— Назва гурту та місце.

Я сказала йому.

— Я перевірю і дам тобі знати, — Різ закрив своє меню, коли підійшов наш офіціант. — Бургер, середньої просмажки, будь ласка. Дякую.

Я зробила замовлення і почекала, поки офіціант піде, перш ніж повторити голосом:

— Я вже купила квитки.

Переклад: Я йду, подобається тобі це чи ні.

— Сподіваюся, зворотні, — його гострий погляд ковзав по ресторану, не пропускаючи жодної деталі про відвідувачів або розташування кімнат.

Іііі ось тут у наших відносинах настав спад, як по годинах.

— Твоя робота не в тому, щоб керувати моїм життям.

Перестань