Страница 15 из 139
Він не рухався. Я була затиснута між ним і цеглою, двома нерухомими стінами, що захищали мене від усього світу. Він уперся однією рукою в стіну поруч із моєю головою і стояв так близько, що я відчувала кожен рельєфний виступ та контур його тіла на моєму.
Пройшов ще один довгий такт, перш ніж Різ забрав пістолет у кобуру і повернув голову, щоб подивитися на мене.
— Ти впевнена, що з тобою все гаразд? — його голос був глибоким і грубим, а його очі шукали на мені ушкодження, хоч зі мною нічого не трапилося.
— Так. Машина повернула надто швидко. От і все, — я видала нервовий смішок, моя шкіра була занадто гарячою під його лютим поглядом. — Я була більше налякана тим, що ти кинув мене в провулок.
— Ось чому ми мали їхати машиною, — він відступив назад, забравши з собою своє тепло, і прохолодне повітря заповнило порожнечу. Я затремтіла, шкодуючи, що не одягла товстіший светр. Раптом стало дуже холодно. — Ти надто відкрита і беззахисна, розгулюючи в такому вигляді. Це міг бути обстріл із машини.
Я мало не засміялася від цієї думки.
— Я так не думаю. У Гейзелбурзі кішки полетять раніше, ніж станеться пограбування, — це було одне з найбезпечніших міст у країні, і більшість студентів навіть
не мають
машин.
Різ не виглядав враженим моєю аналогією.
— Скільки разів я маю тобі повторювати? Достатньо одного разу. З цього моменту більше жодних прогулянок до притулку та назад.
— Це було буквально нічого. Ти надто гостро реагуєш, — сказала я, моє роздратування повернулося на повну силу.
Його вираз обличчя перетворився на граніт.
— Це моя
робота
— думати про все, що може піти не так. Якщо тобі це не подобається, звільни мене. А до того часу роби те, що я говорю, коли я говорю, як я сказав тобі в перший день.
Усі сліди нашого перемир'я з притулку зникли. Я
хотіла б
звільнити його, але у мене не було права голосу при ухваленні кадрових рішень і не було вагомої причини звільняти Різа, крім того, що ми не ладнали.
Я була така впевнена, що наше спілкування в притулку було початком нового етапу в наших відносинах, але ми з Різом зробили один крок уперед і два кроки назад.
Я уявила, як ми летимо в Атенберг, і ніщо, окрім звичного крижаного мовчання, не складає нам компанію протягом кількох годин, і скривилася.
Це будуть
довгі
різдвяні канікули.