Страница 13 из 139
3. БРІДЖИТ
Одна з найгірших умов, коли охоронець працює цілодобово, — це жити разом із ним. З Бутом це не було проблемою, тому що ми добре ладнали, але життя в тісному приміщенні з Різом виводило мене з себе.
Раптом мій будинок здався мені надто маленьким, і куди б я не подивилася, Різ був
там
.
П'є каву на кухні. Виходить із душу. Він тренувався на задньому дворі, його м'язи напружувалися, а шкіра блищала від поту.
Все це здавалося дивно домашнім, чого не було з Бутом, і мені це нітрохи не подобалося.
— Тобі не жарко в цьому одязі? — запитала я в один не по сезону теплий день, спостерігаючи за тим, як Різ віджимається.
Незважаючи на те, що була осінь, температура трималася на рівні сімдесяти градусів, і піт цівками стікав по моїй шиї, незважаючи на легку бавовняну сукню та крижаний лимонад у руках.
Різ, мабуть, смажиться у своїй чорній футболці та тренувальних шортах.
— Намагаєшся змусити мене зняти футболку? — він продовжував віджиматися, не виглядаючи ні крапельки втомленим.
Тепло, що не має нічого спільного з погодою, розлилося по моїх щоках.
— Мрій, — це була не найбільш надихаюча відповідь, але це було все, що я могла придумати.
Щиро кажучи, мені
було
цікаво побачити Різа без сорочки. Не тому, що я хотіла глянути на його прес — який, як я неохоче визнала, повинен бути просто фантастичним, якщо судити з іншого тіла, — а тому, що він, здавалося, так рішуче
не хотів
бути без сорочки. Навіть коли він виходив із ванної після душу, він був повністю одягнений.
Можливо, йому було ніяково стояти напівголим перед клієнтом, але в мене було відчуття, що Різа Ларсена мало це бентежить. Це мало бути щось інше. Можливо, принизливе татуювання або дивне захворювання шкіри, що вразило лише його торс.
Різ закінчив віджиматися і перейшов до перекладини для підтягування.
— Ти продовжуватимеш дивитися на мене чи в тебе є щось, з чим я можу тобі допомогти, принцесо?
Жар посилився.
— Я не дивилася на тебе. Я потай молилася, щоб ти отримав тепловий удар. Якщо це станеться, то я тобі не допоможу. Мені треба... книгу почитати.
Господи, що я говорю?
Я не розуміла навіть саму себе.
Після моменту солідарності в The Crypt два тижні тому ми з Різом повернулися до звичної схеми уїдливості та сарказму, яку я ненавиділа, тому що не була зазвичай уїдливою та саркастичною людиною.
У куточках рота Різа з'явилася тінь усмішки, але вона зникла, перш ніж розквітла в щось справжнє.
— Прийнято до відома.
До цього часу я була впевнена, що почервоніла, але я підняла підборіддя і увійшла до будинку з такою гідністю, на яку була здатна.
Нехай Різ печеться на сонці. Я сподівалася, що він
отримає
тепловий удар. Може, тоді він не матиме достатньо енергії, щоб бути таким дурнем.
На жаль, цього не сталося, і в нього залишилося достатньо енергії, щоб бути засранцем.
— Як книга? — сказав він пізніше, коли закінчив тренування, а я схопила найближчу книгу, яку змогла знайти, перш ніж він увійшов до вітальні.
— Захоплююче, — я спробувала зосередитися на сторінці, а не на тому, як волога від поту футболка Різа притискається до його торса.
Шість кубиків преса — це точно. Можливо, навіть вісім. Не те, щоб я думала про це.
— Схоже на те, — обличчя Різа залишалося безпристрасним, але я
почула
глузливу нотку в його голосі. Він пройшов у ванну і, не озираючись, додав: — До речі, принцесо, книга перевернута догори ногами.
Я закрила тверду обкладинку, моя шкіра палала від збентеження.
Боже
, він був нестерпний. Джентльмен не став би вказувати на подібне, але Різ Ларсен не був джентльменом. Він був прокляттям мого існування.
На жаль, я була єдиною людиною, яка так думала. Всі інші знаходили його сварливість чарівною, включаючи моїх друзів і людей з притулку, так що я навіть не могла співчувати їм.
— Що за справи з твоїм новим охоронцем? — прошепотіла Венді, одна з інших довгострокових волонтерів у Wags & Whiskers. Вона крадькома зиркнула на Різа, який сидів у кутку, як жорстка статуя з м'язами та татуюваннями. — Він такий сильний і мовчазний. Це сексуально.
— Ти так кажеш, але не тобі з ним жити.
Минуло два дні після фіаско з перевернутою книгою, і з того часу ми з Різом не обмінялися жодним словом, крім
доброго ранку
та
на добраніч
.
Я не заперечувала. Так було легше вдавати, що його не існує.
Венді засміялася.
— Я із задоволенням поміняюся з тобою місцями.
Моя
сусідка постійно готує рибу в мікрохвильовій печі, яка смердить на кухні, і вона зовсім не схожа на твого охоронця, — вона затягнула свій хвіст і встала, — до речі, про зміну місць, мені потрібно йти на заняття. У тебе є все потрібне?
Я кивнула. Я вже досить раз підміняла Венді, щоб відпрацювати рутину.
Після того як вона пішла настала тиша, така густа, що вона огорнула мене, як плащ.
Різ не рухався зі свого місця в кутку. Ми були одні, але його очі блукали по ігровій кімнаті, ніби він очікував, що будь-якої хвилини із-за котячого будиночка вискочить убивця.
— Це стає стомлюючим? — я почухала Медоу, нову кішку з притулку, за вухами.
— Що?
— Бути постійно включеним, — постійно напоготові, у пошуках небезпеки. Це була його робота, але я ніколи не бачила, щоб Різ розслаблявся, навіть коли ми залишалися вдома вдвох.
— Ні.
— Ти ж знаєш, що можеш давати не тільки односкладові відповіді, правда?
— Так.
Він був неможливим.
— Слава Богу, що в мене є ти, люба, — сказала я Медоу, — принаймні ти можеш вести пристойну розмову.
Вона нявкнула на знак згоди, і я посміхнулася. Я готова присягнутися, що кішки іноді розумніші за людей.
Настала ще одна довга мовчанка, перш ніж Різ здивував мене питанням.
— Чому ти працюєш волонтером у притулку для тварин?
Я була така вражена тим, що він почав розмову, не пов'язану з безпекою, що завмерла на місці. Медоу знову нявкнула, цього разу на знак протесту.
Я відновила свої ласки і розмірковувала, як багато розповісти Різу, перш ніж зупинилася на простій відповіді.
— Мені подобаються тварини. Звідси й притулок для тварин.
— Хм.
Мій хребет напружився від скептицизму у його голосі.
— Чому ти питаєш?
Різ знизав плечима.
— Просто не схоже на те, чим ти хотіла б займатися у вільний час.
Мені не треба було питати, щоб дізнатися, які речі,
на його думку