Спотворені ігри

стала. Я міг би дізнатися про твою особистість давним-давно, але я вирішив не робити цього. Я казав собі, що це тому, що я не довіряв собі настільки, щоб не вбити тебе за те, що ти зробив, — Ерхолл здригнувся і відступив ще на дюйм, — але правда в тому, що я боявся зіткнутися з привидом, який переслідував мене все моє життя, навіть коли я був переконаний, що привидів не існує. Яким він був, чоловік, який формально був однією половиною мене? Як би він відреагував, дізнавшись, що я його син?

М'язи на щелепі Ерхолла знову підскочили.

— Ну, я нарешті зіштовхнувся з ним, і знаєте, що я зрозумів? — я глянув йому прямо в очі. В мені не було нічого, крім апатії, — він не монстр. Він сумний, жалюгідний чоловічок, який був надто боягузливий, щоб визнати наслідки своїх дій, і я витратив десятиліття даремно, дозволяючи йому мати більше влади над моїм життям, ніж він заслуговував. Тож ні, мені не потрібні і ніколи не будуть потрібні ні твої гроші, ні твій титул, ні якась форма стосунків із тобою. Наскільки я розумію, мій батько мертвий. Він помер, коли пішов тридцять чотири роки тому.

Ерхолл здригнувся, коли я теж підвівся, мій зріст відкидав тінь на його згорблену постать. Я кивнув головою.

— Вдалого дня, пане голово.

Ми з Бріджит пройшли половину шляху до дверей, перш ніж він сказав:

— Шлюби з розрахунку не тільки для королівських осіб, містере Ларсен. Люди були змушені одружуватися без любові задовго до народження Її Високості.

Я зупинився і озирнувся, мої очі зустрілися з очима Ерхолла. У них майнув ще один спалах жалю, але цього було недостатньо. Ні за те, що він зробив із Дейдрою, ні за те, що він зробив зі мною. Тому, як він повівся в цій ситуації, не було виправдання.

Замість того, щоб відповісти, я подолав відстань, що залишилася, до виходу і залишив його там, бризкаючого слиною і самотнього в його холодному, величезному кабінеті.

Бріджит почекала, поки ми увійшли в ліфт, подалі від цікавих вух та очей помічниці Ерхолла, перш ніж заговорити.

— Ми маємо виступити з промовою, — сказала вона, — ми б вбили двох зайців.

Сміх вирвався з мого горла. Тяжкий вантаж звалився з моїх грудей, дозволяючи моєму сміху текти вільніше.

— Я пас. Я зазвичай не люблю говорити.

— Ти добре впорався, — Бріджит стиснула мою руку, цей рух передало більше, ніж могли б передати будь-які слова, перш ніж блиск пустощів запалив її очі, — я думала, у Ерхолла розірве артерію. Уяви, якби ми згадали ще й Андреаса.

Андреас був непохитним у тому, що ніколи не дозволить Ерхоллу дізнатися правду про нього. Він міг втратити більше, ніж будь-хто з нас, якби правда про його походження стала відома, і я не заперечував проти збереження таємниці — частково тому, що поважав його вибір, а частково тому, що це тримало його в вуздечку. Навіть якщо він не хотів корони, він все одно був у моєму списку під наглядом. Будь-хто, хто міг загрожувати Бріджит, був у моєму списку.

— Отже, битва номер один виграна, — сказав я, коли ліфт зупинився на першому поверсі будівлі парламенту, — що далі?

Бешкетність Бріджит поступилася місцем рішучості.

— Далі ми виграємо війну.

— Чорт, правда, виграємо.

Я простяг руку, і вона взяла її, її маленька, м'яка долоня ідеально вписалася в мою більшу, грубшу.

Двері з гуркотом відчинилися, і ми вийшли під шалений шум спалахів фотокамер і репортерів, що перекрикують один одного питаннями.

Вийти з тіні і опинитися у центрі уваги.

Я ніколи не очікував всесвітнього визнання, але я мав на увазі це, коли сказав, що піду за Бріджит куди завгодно — у тому числі й у центр інформаційного шторму.

Ви готові, містере Ларсен?

Народжений готовим, принцесо.

Ми з Бріджит тримали руки зчепленими, поки йшли крізь бурю.

Одна битва програна, одна війна виграна.

Добре, що я завжди був і буду солдатом однієї королеви.